Вісник малозахищених

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

З`ЄДНАННЯ  БОРЦІВ  "ЗА  СПРАВЕДЛИВІСТЬ"

(територія діяльності: Рівненська та Хмельницька області,

правозахисна, неприбуткова код 0006)

30100, м. Нетішин, пр-т  Курчатова, 7\21

 3-22-14  /Ê (03848) 3-45-23, e-mail: zbzs1@rambler.ru Код ЄДРПОУ 22764531

    Вищий адміністративний Суд України

Скаржник - позивач:   громадська організація (ГО) „З’ЄДНАННЯ БОРЦІВ  „ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ”” (ЗБЗС)

Адреса: вул. Курчатова, 7/21, м. Нетішин, Хмельницька обл., 30100 т. (03848) 3-22-14

Відповідачі: Нетішинський міський суд (НМС), посадові і службові особи - судді НМС :
—    Гаврищук Лідія Петрівна;
—    Кулеша Лариса Михайлівна.

Касаційна скарга

на Ухвалу судді Зеленської В.І. Славутського міськрайонного суду  (СМРС) Хмельницької області від 23 травня 2008 року у справі № 2а-850/08  та на Ухвалу Колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду (КСЛААС)

від 06 листопада 2008 р.           У ЛЬВОВІ  Суддя-доповідач - Нос С.П.,

справа 22а-11627-08.сІос   Реєстр 07.11.08 Рядок статзвіту № 79

Розглядаючи апеляційну скаргу ГО ЗБЗС на Ухвалу судді Зеленської СМРС від 23 травня 2008 року у справі № 2а-850/08 (відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі),  ухвалою КСЛААС від 06 листопада 2008 р. (далі ухвала) по справі за позовом ГО ЗБЗС до НМС та до суддів НМС  Кулеші Лариси Михайлівни і Гаврищук Лідії Петрівни - про визнання незаконними їхніх дій та бездіяльності, УХВАЛИЛА: Апеляційну    скаргу    ... задовольнити частково. Ухвалу (СМРС) від 23 травня 2008 року у справі № 2а-850/08 ... - змінити в частині обґрунтування мотивів відмови у відкритті провадження. В решті ухвалу залишити без змін.

З ухвалою  ми незгідні повністю. При винесенні ухвал порушені норми матеріального права та процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29 грудня 1976 року №11 (зі змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1981 року №4, від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства.   

Згідно Закону України "Про державну службу" ст. 10 основними обов’язками державних службовців, якими є судді, є: ч. 1) додержання Конституції України та інших актів законодавства України; ч. 3) недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; ч. 7) сумлінне виконання своїх службових обов’язків...;   ч.8 державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу. 

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ):

—  ст. 159 ч.1 Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

— ст. 8 ч. 4 Забороняється відмова у розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

— ст. 10 ч. 2 Не може бути... обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками... інших переконань (належність до ГО ЗБЗС)...

— ст. 17 ч. 2  Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові  справи : (довгий перелік, але справ за позовом до суду чи суддів —  нема!)

— ст. 51 ч. 4 Суд не приймає відмови позивача..., визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. 

Суть справи

Дійсно, ми на підставі КАСУ (ст.ст. 2 ч.ч.1-3 і 3 ч.1 п. п. 1-2, 6-9,15) звернулися до адміністративного суду з позовом до НМС  та до суддів НМС Кулеші Лариси Михайлівни і Гаврищук Лідії Петрівни. У позові чітко виклали підставу звернення саме до адміністративного суду, і просили: визнати дії та бездіяльність відповідачів незаконними в частині незаконного зазначення у винесених ними ухвалах, що суд - не державний орган; з'ясувати причини визначення цими суддями суду недержавним органом та чи могла вона бути випадковою, застосувати вимогу ст. 211 ЦПК України до дій і бездіяльності посадових осіб суду або ст. ст. 95, 97 КПК України (з врахуванням ст. 375 КК України).

Дійсно, Ухвалою СМРС від 23 травня 2008 року відмовлено у відкритті провадження в цій адміністративній справі з мотивів, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини, які врегульовані нормами Цивільного процесуального кодексу України.

І дійсно названі суди вважають, що: "тому дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження". Апеляційний суд вірно врахував, що ми спір, чи суд - державний орган, вирішили в цивільному порядку і що, хоч цивільний суд встановив незаконність судових рішень щодо цього, але цивільне судочинство справді не передбачає притягнення до відповідальності за незаконно прийняті рішення, за незаконні дії чи бездіяльність суду, ні як органу, ні окремих суддів,  на яких покладено обов’язок діяти законно, чинячи правосуддя.

Так, такого притягнення до відповідальності цивільний порядок не передбачає, окрім як дисциплінарної. Але чітко передбачено таку відповідальність КАС У. В позовній заяві добре викладені (просимо дослідити) підтвердження цьому, не випадково суди жодним чином не спростовують викладені у позовній заяві доводи підстав звернення до адміністративного суду (на підставі КАСУ ст.ст. 2 ч.ч.1-3 і ст. 3 ч.1 п. п. 1-2, 6-9,15) тощо.

Апеляційний суд вірно дійшов висновку, що є помилкою, що суд першої інстанції застосував норми процесуального права, зазначивши, що між сторонами у справі виникли цивільно-процесуальні відносини. Але застосував цю обставину з точністю до навпаки, змінивши ухвалу відповідно до п. 1 ст. 201 КАС України, а не п. 2, в зв’язку з не вирішенням всіх позовних вимог і питань відповідно дійсним обставинам. На нашу думку доцільніше було застосувати ст. 202 п.3 та п.4.

В ході вирішення цивільного спору виник факт незаконної дії суддів (неприйняття позовних заяв поданих ГО ЗБЗС в інтересах членів організації), порядок притягнення до відповідальності за який не встановлено цивільним законодавством, бо така дія суддів явно за межами здійснення судочинства, вона взагалі протиправна. — Який закон дозволяє судді заявляти, що суд це недержавний орган? Або яка норма закону (ЦПК України) чи який порядок встановлений цивільним законодавством притягнення до відповідальності суддів за це беззаконня? Тому суддя Зеленська В. І. і не вказує норми закону, бо сама не знає. І навпаки Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ) ст. 17 передбачає відповідальність державних органів (у т.ч. й судів, які діють за межами здійснення судочинства) /Див. Науково-практичний коментар до КАСУ, В.К. Матвійчук, І.О. Хар, Київ КНТ 2007, стор. 225 вгорі п. 6/. Абзацом вище цього коментарю така дія віднесена до бездіяльності: «коли особа звертається до компетентного державного органу з проханням здійснити перевірку і вжити відповідних заходів  (а ми звернулися до суду компетентного прийняти відповідне закону рішення), але державний орган робить лише формальні відписки. Це дає підставу звернутися до адміністративного суду на бездіяльність суб’єкта владних повноважень». Те що суд то орган державної влади ми уже доказали в цивільному порядку і не зрозуміло, чому суд рішив нам доказувати про відсутність владних повноважень в органу державної влади(суду) чи у його державних службовців (суддів). Для годиться звернемо увагу поважного суду на ст. 3 КАСУ ч.1 п. п. 1-2, 6-9,15, на які, як на підстави не звернув уваги апеляційний суд та, що назва ст. 1 Закону України "Про статус суддів": "Суддя - носій судової влади", а ч. 2 цієї ж ст. 1 : " Судді є посадовими особами державної влади"; згідно ж ст. 2 : "Судді мають необхідні повноваження, передбаченні законами України" (повніше див. нижче). Суддею СМРС не взято до уваги, крім іншого, норми Конституції України, зокрема: – ст. 6 ч. 2 «Органи … судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України»; ст. 8 ч. 3 «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується»;  – ст. 19 ч. 2 «Органи державної влади …, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»; – ст. 129 ч. 1 «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону»; ст. 129 ч. 3 п. 1 «Основними засадами судочинства є: законність». Тобто, судді НМС, порушили вказані вище норми і їх дії повинні оскаржуватися по ст. 17 ч. 1 п. 1 КАС України, що ми і зробили, і ніякого іншого порядку судового оскарження в даному конкретному випадку немає.  Або вкажіть таку справді діючу норму закону, і ми, слухняні законному суду, змінимо порядок звернення. Всупереч ст. 2 ч. 3  КАС України, відповідачі даючи визначення: "суд - недержавний орган", свідомо і зумисне - діяли не як судді, а як управлінські функціонери:

1)     не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)     з перевищенням повноважень, які їм надані законом;

3)     необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії;

4)     небезсторонньо та упереджено;

5)     недобросовісно;

6)     нерозсудливо;

7)     без дотримання принципу рівності перед законом;

8)     без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав громадян громадської організації "З’єднання борців "За справедливість", їх свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія – взяття за підставу, для відмови у розгляді справи за позовом громадської організації в інтересах членів організації, визначення: "суд - недержавний орган".

То за яким іншим законом їх судити? І чому не судити за цим порушеним законом? Науково практичний коментар до ст. 17 КАСУ (В.К. Матвійчук, І.О. Хар) з цього приводу говорить: "Втручання (судді заявляти, що суд це недержавний орган, щоб обмежити громадську правозахисну організацію правом позову для захисту інтересів членів організації у суді) суб’єкта владних повноважень у сферу діяльності фізичних та юридичних осіб вимагає певних адміністративних процедур в цьому питанні. Вони мають слугувати перешкодою для проявів свавілля. Такі критерії закріплені у ч. 3 ст. 2 КАСУ. Виходячи із зазначених критеріїв у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)... Виявлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову лише за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача". Очевидно, знаючи і розуміючи це, КСЛААС хоче вигородити колег суддів, або ж вона вважає, що суддям відповідати за ці порушення треба менше. –  Ми з цим боремося, керуючись (не лише за покликом душі, а й) тим, що це політика нашої держави: "дії і бездіяльність цих посадових осіб державного (судового) органу влади порушують і ущемляють права і свободи громадянам, об’єднаним  для спільного захисту своїх прав та перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді" (див. п. результативної ч. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г.П. щодо офіційного тлумачення ч. другої ст. 55 КУ та ст. 248-2 ЦПК У (Справа Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1995р.//2003.-№28.-ст. 1377).

Згідно ст.10 Закону України "Про статус суддів" судді Кулеша Лариса Михайлівна і Гаврищук Лідія Петрівна певне урочисто присягали: "чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим ". Згідно ст.1 Кодексу професійної етики судді "Суддя повинен бути прикладом законно слухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду". Але ми знаємо, що за українським законодавством притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги не в руках тих, по відношенню до кого присяга порушується.

Для підтвердження, що це справа адміністративна, стосується суддів та правосуддя взагалі і немає іншого порядку вирішення, наводимо витяги з КУпАП з постатейними матеріалами, Київ, Юрінком Інтер, 2001 до ст. 221. :      

"Згідно ст.2 Закону України "Про статус суддів": "Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України". Згідно ст.6 Закону України "Про статус суддів" "Судді зобов’язанні :

- при здійснені правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності." Закон України "Про статус суддів" в ч.3 ст. 13 (про недоторканість суддів) передбачає: "Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи.""

По своїй суті, справа ця виникла із публічно правових відносин (ст. 3 КАСУ ч.1 п. п. 1-2, 6-9,15 - професійна діяльність суддів) між суб’єктами права: судом і двома його суддями, з однієї сторони та громадською організацією — з другої, і має публічно-правовий спір у сфері публічної адміністрації – органів місцевої  (судової) державної влади, щодо законності дій громадської організації – територія діяльності Хмельницька та Рівненська області, а тому не повинна розглядатися в порядку передбаченому КУпАП (за ст. 221), а — КАСУ (ст. 17 ч. 1 п. 1), бо саме КАС У розглядаються : "спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його ... дій...". Суд повинен враховувати суб’єктивний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Усе це, лиш ще краще, розписане в КАС У (ст.2 ч.3). Більше того, якщо однією з сторін адміністративного спору є орган влади, то цю справу суд не вправі розглядати інакше як за ст.18 КАС У ч.2 (до речі тут вказані обмеження, яких справ адміністративний суд не вправі розглядати, і обмеження, яке вигадали суди по цій справі - нема) або, у разі невизначеності предметної підсудності, - ч. 5 (тобто не за  вибором судді, а за вибором позивача; це саме підтверджено і в п. 3) ч.2 ст17: "Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: про накладення адміністративних стягнень". Тобто є  розмежування законом, яке чітко вимагає (а не обмежує) розгляду по КАС У.

Посилання апеляційного суду на : " ст. ст.  126,  129 Конституції України судді при здійсненні   правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на суддів у будь-який спосіб   забороняється. До суду можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб органів судової влади, які належать до сфери управлінської діяльності." – безпідставні. Адже рішення цих суддів уже розглянуті у цивільному порядку, як і належить, і в цій частині вже нема спору. Що ж стосується дій і бездіяльності цих посадових і службових осіб й органу судової влади, то вони самі застосували їх ті, які належать до сфери управлінської діяльності, — бо явно не в судовім порядку (визначенім чітко законом) відмовили взяти до розгляду позовну заяву. Процесуальний порядок не передбачає відмов взяття до розгляду судом позовних заяв з надуманих підстав. Суд же однозначно встановив, що з підстави наче суд то не державний орган,  відмова суду  у праві на звернення ГО ЗБЗС до суду з позовною заявою в інтересах своїх членів - є незаконною! І цього суди вже не заперечують.

І ми ж оспорюємо в адміністративному суді інше, саме оте, що судді незаконно застосували ті функції, які належать до сфери управлінської діяльності (бездіяльності). Це так саме, як би учасник цивільної справи порушив порядок  на засіданні суду, —  його ж притягнуть до відповідальності не в цивільному порядку. Або, якби суддя під час слухання цивільної справи на доказу танцювати став, з'їв доказ...

Крім цього (відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України) ГО ЗБЗС є особою, яка наділена  правом застосувати ті функції, які належать до сфери управлінської діяльності, але суд - юридична особа і його судді - державні службовці - фізичні особи (поза межами своїх повноважень), не дали належно і вчасно їх виконати —  незаконно, з підстави наче суд то не державний орган,  відмовили  у праві на звернення ГО ЗБЗС до суду з позовною заявою в інтересах своїх членів.

Апеляційний суд, мотивуючи відмову на звернення з позовом до суддів до адміністративного суду тим, що: "Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в апеляційному і касаційному  порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя, і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Пред'явлення позову до іншого суду першої інстанції з питань оскарження актів і дій суддів або судів, які стосуються правосуддя, неможливий." —  не врахував, що адміністративний суд теж чинить правосуддя і теж має процесуальний порядок. Мабуть суд зробив це невипадково, бо тут не послався на закон.

Протилежні смислу змісту посилання апеляційного суду: "В розумінні положень ч. 1 ст. 2, п. п. 1, 7 і 9 ст. З, ст. 17, ч. З ст. 50 Кодексу адміністративного   судочинства   України   судді   при   розгляді   ними   цивільних, ... та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами  у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з  розглядом судових справ." Навіть переглянувши коментарі з цього питання і не лише кодексів, а й до Конституції України, до такого розуміння не можливо прийти. Навпаки це законодавство чітко встановлює обмеження, і чітко встановлює можливі обмеження з цього питання, лише у випадку, коли до таких дій встановлено інший порядок. Але суд не наводить  навіть подібної норми закону іншого порядку для цієї ситуації.

Посилання апеляційного суду: "У   висновках   Конституційного   Суду  України,   наведених у   пункті   4.2. ,    мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 (справа щодо конституційності статті  248-3 ЦПК України) визначено, що правосуддя в Україні здійснюється  шляхом  розгляду  і  вирішення  справ  по  спорах відповідно до процесуального законодавства України." —  дивне. Що інше міг писати в 2001р. суд? І таке тлумачення ще раз наштовхує на думку, що КАС У за межами процесу правосуддя, —  для чого?

Згідно ст.2 ЗУ „Про судоустрій України” завданням суду є захист прав і свобод людини, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Хочемо зазначити, що звертаючись до адміністративного суду, ми не втратили й цивільних прав. Вважаємо, що апеляційний суд дав хибне тлумачення норм процесуального права. Позбавили права на розгляд справи у суді (ст. 6 Закону України „Про судоустрій”) юридичну особу — ГО ЗБЗС та права на захист у суді.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду Укр. №9-зп від 25.12.97р. частину ст.55 Конституції треба розуміти так що кожному гарантується захист прав у судовому порядку. Відмова суду у прийняті скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушення