Здоров’я
чи ядерна енергетика?
23
жовтня ц.р. у Києві відбулося чергове засідання Громадської Ради при
Держатомрегулювання (ДКЯР), у роботі якого взяв участь голова ради „З’єднання
борців „За справедливість” (ЗБЗС) Анатолій Войтко. Громадська Рада обговорила
Проект нормативно-правового акту „Вимоги до вибору майданчика для розміщення
сховища для захоронення радіоактивних відходів” та проект концепції Державної
цільової програми інформування громадськості з питань ядерної та радіаційної
безпеки.
За
підставу для розробки нормативно-правового акта (НПА) Громадською Радою взята (звичайно з подачі
ДКЯР) Комплексна програма поводження з радіоактивними відходами (РАВ),
затверджена постановою Кабміну України 25.12.2002р., у якій передбачається
розвиток нормативно-правової бази з питань підвищення радіаційної безпеки при
поводженні з радіоактивними відходами, в т.ч. при їх захороненні та п. 1
розділу ІІІ Плану заходів на 2003-10 роки щодо реалізації Енергетичної
стратегії України на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабміну
України 27 липня 2006р. Як заявляє Анатолій Войтко ця підстава не погоджена з
громадськістю, так як того вимагає закон, а тому антинародна.
Свою
заяву Анатолій Войтко підтверджує наступним. Згідно проекту документа, сферою
дії НПА є вибір майданчика для розміщення нових приповерхневих сховищ, вивчення
території та прийняття рішення щодо можливості чи неможливості розміщення
сховища, для розміщення нових приповерхневих сховищ, вивчення території та
прийняття рішення щодо можливості чи неможливості розміщення сховища для
захоронення відповідних категорій РАВ. Але дозволу на таку діяльність громадяни
не давали. Держава ж повина брати такий дозвіл, бо метою створення НПА є
встановлення основних критеріїв та вимог забезпечення безпеки, не людям та
довкіллю, від небезпеки при виборі районів і майданчиків у межах цих районів
для розміщення сховищ, а безпеки самим сховищам. Завданням НПА є “встановлення
вимог до майданчиків, потенційно придатних для розміщення сховища, мінімізуючи
їх вплив на людей, а також визначення повного та достатнього переліку факторів
природного і техногенного походження, які можуть впливати на безпеку системи
захоронення”. Тут знову ж пілування про безпеку захоронення, а не про людей і
довкілля. Натомість Войтко наполягає, що при цьому має бути врахований
достатньо повний комплекс екологічних та економіко-соціальних чинників,
гарантуючих безпеку людям і довкіллю.
ДКЯР
твердить, що є актуальність розроблення НПА, обумовлена відсутністю в
нормативній базі України відповідного документа, який би деталізував положення
закону України „Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування,
будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з
радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне призначення в частині
вибору майданчиків для розміщення сховищ захоронення РАВ. З цим не можна
погодитися. Використання НПА такого, як пропонує ДКЯР, буде сприяти
удосконаленню існуючої практики поводження з РАВ та забезпеченню належного
рівня довготривалої безпеки сховищ. Але ніхто не заперечує, що це не є
гарантією безпеки людям і довкіллю. Є й інші моменти, смердючі політикою жадоби
наживи навіть на безпеці. Нині в чинній нормативно-правовій базі України є
документи, які містять вимоги до майданчиків розміщення сховищ, та процедури їх
вибору, були відсутні. Хто фінансує реалізацію НПА? В документі записано, що
реалізація НПА не потребує фінансування державного або з місцевого бюджету!?
Хто диктує українцям, щоб терпіли ядерну наругу з її небезпеки? Адже гарантувати безпеку людям і довкіллю атомники
ще не навчилися. Тож, очевидно, що це проект ядерних мішків, і якщо люди цю
біду експерименту на собі не зупинять, то будуть випробовувати далі свою долю і
долю своїх поколінь щодо здоров’я і життя. Наприклад, на цій Громадській Раді
науковці-доповідачі з першого питання (по завершенню доповіді) повідомили
присутніх, що їхній заклад провів аналіз поза проектних аварій на двох АЕС.
Далі, доречно, розпочалося друге питання. Щодо розробки проекту Концепції
Державної цільової програми інформування громадськості з питань ядерної та
радіаційної безпеки, де зазначалося, що інформування громадськості є одним з
головних завдань Державного комітету ядерного регулювання України. Але чи це
так? У час ще комуністичного режиму бунти проти розвитку будівництва АЕС були
зумовлені не лише страхом людей перед „мирним” атомом після Чорнобильської
катастрофи, а й повною відсутністю інформування населення про небезпеку АЕС. З
приходом на посаду міського голови, колишнього генерального директора АЕС
Смишляєва у Нетішині відсутнє в центрі міста табло, яке показувало радіаційний
фон. Хоч інформування громадськості про діяльність АЕС обумовлена рядом законів
та розпоряджень Кабміну України, але інформування населення проводиться не про
небезпеку АЕС, бо проводиться зацікавленими відповідними службами АЕС. Люди
справедливо не вірять такій інформації, про що свідчать громадські слухання. Ми
й досі достовірно не знаємо, наскільки наше суспільство проти будівництва нових
енергоблоків. Наприклад нас інформують,
що більше 70 % опитаних людей,
розуміючи, що ядерна енергія – один з найперспективніших гарантій
енергонезалежності країни, проте негативно ставляться до атомної енергетики. Це
ядерна пропаганда, а не опитування, бо хто дозволив після Чорнобиля називати
ядерну енергетику найперспективнішою? Коли світ звертає і обмежує її розвиток?
Про
факт неправдивості інформування громадськості з боку ДКЯР і наукових структур
Анатолій Войтко на цій Громадській Раді в Києві сказав: „Ось на обговоренні
попереднього питання члени ради чули від наукових доповідувачів про виконаний аналіз позапроектних аварій на двох
АЕС. Скажіть, назвіть хоч один ЗМІ: чи то телебачення, чи радіо, чи журнал, чи
газету, де б було повідомлення про цей аналіз? Назвіть хоч один випадок
проектної аварії, про який би інформували населення? На Хмельницькій АЕС в однім цеху РП цього року померло 4
працівники, – де про це повідомлено? Хоч про один випадок?”
Треба
сказати, що останнє Анатолій Войтко заявив після того, як один із членів
Громадської Ради намагався довести, що в місцевостях АЕС менше захворюваності і
смертей від симптомів, притаманних впливу діяльності АЕС. Анатолій Войтко
запитав, чому інформація населення йде про небезпеку лише злоякісних пухлин від
діяльності АЕС, коли світу добре відомо, що найперше йде враження крові,
імунної системи, а далі вражається той орган, який слабший в конкретному
організмі. Інфаркти, інсульти, діабети, тромби, зоби, раки...
Українці
не знанням, а передчуттям скептично оцінюють рівень “безпеки об’єктів ядерної
енергетики” та ступінь відповідальності їхнього персоналу. Більшість опитаних
незадоволені рівнем власної поінформованості щодо “ядерної та радіаційної
безпеки”, що не дозволяє їм робити адекватні висновки з цієї проблеми. Слід
також відзначити, що навіть за цими опитуваннями, наміри Уряду побудувати в Україні
нові енергоблоки АЕС до 2030 року підтримує лише 16 % опитаних! Негативне
ставлення людуй до АЕС спричинене реаліями сьогодення: хворіють і вмирають
люди, забруднене довкілля, спустошені райони Полісся навколо Чорнобиля тощо.
Горе статисти, опитуючи людей про дозвіл на будівництво нових енергоблоків,
лицемірять, готують (зомбують) людську думку лише в зоні АЕС, де більшість
пов’язана з її діяльністю. Хоча тут і частіше мруть, та більш залежні від
діяльності АЕС. Хочуть атомні мішки не
тільки підвищувати ефективність вже задіяних форм лже-інформування
громадськості, але й “насамперед змінити підходи до просвіти населення та
співпраці з громадськими організаціями, пошуку та запровадження нових, дієвих
методів конструктивного та
відповідального впливу на громадську думку та її врахування при прийнятті
рішень у сфері забезпечення безпеки використання ядерної енергії”. Ось так,
раніше будують радіаційні укриття, а тепер переконують про “ядерну безпеку”, та
так активно переконують, щоб склалося враження, що без АЕС – небезпечно жити!
Інформація про ефект розвитку сучасних
альтарнативних видів енергії всеж до українців доходить, тому “особливу
актуальність інформування громадськості з питань ядерної та радіаційної безпеки
та необхідність підняття статусу цього питання до загальнонаціонального”,
“розробити й прийняти та послідовно впроваджувати Державну цільову програму”
—не пройде. Хоч не секрет, що саме куплена атомниками держава дає кошти на
грамотне приховування небезпеки від ядерної діяльності, та є вже й ті, хто
піклується про безпеку людей і довкілля.
На
думку Анатолія Войтка, для безпеки людини й довкілля треба провести дослідження
наслідків небезпеки, яку вже спричинила ядерна енергетика та дослідження, як
цієї небезпеки позбутися. Треба нарешті дати відповідь, чи допустимий такий
ризик, як експлуатація АЕС за відсутності гарантії безпеки і повсякчасного
забруднення довкілля радіацією. Адже хто б там що не говорив, а викиди радіації
в атмосферу постійні, і осідає більше ця радіація таки в Україні. все це треба
врахувати і добре подумати, чи розвивати нам ядерну енергетику, чи
альтернативні джерела енергетики.
Марина Станкевич
Від
редакції. На
Громадській раді були пропозиції віртуальних підходів до психічного
перевиховання населення, яке не вірить у ядерну безпеку, на кшталт, як-от у
Нетішині при вході на стадіон маленька дитина тримає атома і написано: наше
майбутнє. Та от на цій Громадській Раді пропонують інформаційні центри атомної
та радіаційної безпеки будувати у вигляді духовних закладів – церков,
костьолів, Покрови, Чудотворця...
Подібні
ЕКОАТОМи тому нахабніють, що громадськість поки що протистоїть їм здебільшого
лише клубами мертвих на цвинтарях, а ті, хто ще не вмер, мовчать навіть тоді,
коли їм вже все повідрізували. Жаль тих, хто ще не вродився, бо нема їх кому
захистити.
Все ж, те що ДКЯР після опитувань змінив стратегію, свідчить, відносно
публікації „ВМ” про те, що пересічних і не дуже атомників теж дурено („ВМ”
№13(91) від 1-15 липня 2007 р.) —пророцтво збувається. Наприклад, на Громадській
Раді Оленою Анатоліївною Миколайчук, - керівником ДКЯР, сказано, що
добудовувати блоки не будуть – надто дорого, ризиковано і не вигідно. Звісно,
що сучасні блоки старих кадрів не потребують, бо це суттєво інша наука. Яка,
проте, гарантій безпеки не дає і рівень небезпеки при її аварії не нижчий. Якщо
зважити, що і ці блоки не менш спроможні знищити світ, то чому б не бути хоч подібними розумом стосовно
економічної вигоди на рівні атомних асів Недашківського, Сапронова, які свої
підприємства не забезпечують енергією від атому (див. „ВМ” № 19 (97)), а від
альтернативних джерел енергії.
|
