УБОЗ і МІЛІЦІЯ ПОБИЛИ ІНВАЛІДА, Б’ЮТЬ СВІДКІВ —
В лютневім випуску «ВМ»
ми публікували статтю «УБОЗ Б’Є ІНВАЛІДА» — публікуємо розвиток подій.
Через відмову місцевих корумпованих «правоохоронців» в порушенні
кримінальної справи по факту побиття мене 02.02.03 р. працівниками Славутського
УБОЗу та міліції заявою від 03.03.03 р. я
(повідомив той самий інвалід чорнобилець Ткачук С.В. побитий 02.02.03р.
до струсу мозку замісником начальника УБОЗу - братом начальника Славутського
УБОЗу, і іншими працівниками міліції) звернувся до голови Служби безпеки
України Радченка Володимира Івановича про необхідність вжиття заходів для
повного і своєчасного розслідування цього злочину. 22.03.03 р. одержав
відповідь від заступника обласного прокурора О. Бужинського, де вказано, що
порушено кримінальну справу за ст. 296 ч. 2 КК України про нанесення мені
тілесних ушкоджень. (Нагадуємо, що до
цього звернення і до виходу статті Славутські міліція і прокуратура кримінальну
справу не порушували — ніби такого не було – ред.)
Не
дивлячись на те, що обласною прокуратурою проведено перевірку, хто саме бив і
за яких обставин, в повідомленні не
вказано конкретно відносно кого порушена кримінальна справа. Я і свідки, котрі були присутні при побитті — Шевчук І.В.,
Хоменко О.В. та Шикер І.Ф., дали покази, що тілесні ушкодження (за висновком експерта черепна мозкова
травма тощо) спричинив саме Коваль Володимир, зам. начальника Славутського
УБОЗу, та два його працівники, які після того приходили до мене в лікарню ніби
перепрошувати.
Допит
свідків і інші докази правдивості показань було занесено слідчим обласної прокуратури (заступником обласного прокурора О.
Бужинським) до протоколу допиту. Підстав для сумніву не було. Але де ви бачили,
щоб прокуратура та й діяла за законом, коли «треба захищати честь» спорідненої
служби. На мою думку, кримінальну справу слід було б порушити за ознаками
вчинення посадового злочину конкретними особами. Але ворон ворону око не клює —
досудове слідство по справі доручили Славутському РВВС, тим, хто мене бив. Тоді,
як в ст. 112 КПК України ч. 1
передбачено, що у справах про злочини, вчинені працівниками
правоохоронних органів, досудове слідство проводиться слідчими прокуратури.
Результатом
цієї продуманої обласною прокуратурою дії на сьогодні є нові неодноразові
катування та нелюдське поводження з боку ст. слідчого Самчука В.В. та інших
працівників міліції, зі свідками (Хоменком О.В., Шевчуком І.В та їхніми
батьками), з погрозами покалічити і вбити, якщо не відмовляться від показів, не
заберуть заяви. Б’ють знову до струсу мозку, до крові.
Якщо це
негайно не спинити, то свідки не зможуть давати показань, бо будуть як не
мертві, то каліки.
Старший слідчий Славутського РВ УМВСУ Самчук
В.В., якому доручили розслідування справи, приїжджав 21.04.03 р. до мого товариша
Шевчука І.В., що проживає в с. Ганнопіль Славутського району, Хмельницької
області і вимагав забрати заяву, що була ним написана прокурору м. Славута.
Після того, як Шевчук І.В. відмовився, слідчий написав повістку на куску
паперу: «Шевчук Іван Васильович 1981 р. з’явитися до ст. слідчого Самчука В.В.
23 кабінет». Чого з’явитися, не пише (бо треба вказати прізвище Коваля). Вийшла мати і запитала, чи привезуть його
цілого і здорового, то він сказав: тіло цілим привеземо можливо, а чи здоровим
— не ручається і не дає гарантії. Це сказав Самчук В.В., а інший, що був з ним
у формі, але не представлявся, сказав, що «свідки довго не живуть». Шевчук І.В.
відмовився забирати заяву. Після того
22.04.03 р., коли він, повертаючись зі Славути, чекав автобуса на автовокзалі,
до нього підійшов у міліцейській формі, почав перевіряти документи. Не
повертаючи паспорт, сказав відійти в сторону, поговорити за приміщенням
автовокзалу. Там вже був Самчук В.В. з трьома іншими, Шевчук ними був жорстоко
побитий. Один з працівників (який разом з Ковалем Володимиром бив мене 02.02.03
р.), що був із Самчуком В.В.,
погрожував, що “свідки довго не живуть”, «куди ви лізете», “ми зробимо
так, що не вийдеш в туалет, якщо не
забереш заяву - тіло доставлять додому”.
Після побиття запропонували гроші, але Шевчук І.В. відмовився, і його знову
побили. Шевчук злякався за життя. 29.04.03 р. до нього приїхав мій брат,
побачив його і жахнувся. Вмовив піти до лікаря, потім до фотографа. (фотокартка від 29.04.03 р. і діагноз лікаря
від 29.04.03 р., побитого 22.04.03 р. Шевчука І.В.- ред.):
Травма побутова 22/ІV03 13.00 побили 29/ІV03 Скарги на
головний біль, тошноту, садна обличчя. Об-но: В ділянці обличчя садна,
крововилив лівого ока.
Д: Струс головного мозку. Садна обличчя. Рекомен. стац. лікування /підпис/.
Шевчук
посмілішав ненадовго. Його положили на стаціонар в лікарню, але він злякався,
що там його задушать (так по телефону сказав моєму брату) і не ліг, написав заяву в ЗБЗС про події з проханням
захисту і публікації в газеті. До вечора хтось доповів про це в органи, і
Шевчук мому брату зателефонував, що
нічого не хоче, бо заб’ють. Тому я дав негайно телеграми, куди тільки знав, з
проханням захисту від свавілля правоохоронців.
До
іншого мого товариша — Хоменка О.В., що був побитий разом зі мною в ніч з 1 на
2 лютого 2003 року працівниками УБОЗу та міліції, також приїжджав ст. слідчий
Самчук В.В. та говорив його батькові, щоб Хоменко О.В. забрав заяву і дав
покази, що нічого не бачив по кримінальній справі Ткачука С.В., тобто моїй, тому
що був п’яний.
Також
до моєї матері якийсь з них приїжджав в село Хоросток без форми, представився
працівником міліції – не назвався, просив забрати заяву та пояснення, яке я
написав прокурору Хмельницької області.
Прошу
захистити свідків і мене від катувань і нелюдського поводження правоохоронців,
оскільки під загрозою їхні і моє життя. Я вимагаю забезпечити ефективний захист
мене як потерпілого та свідків від залякувань і можливої помсти з боку
злочинців, передбачений нормами міжнародного права, Конституції та Кримінально-процесуального кодексу
України.
Зупиніть
негайно злочинців у мундирах.
Обласній
прокуратурі, яка доручила слідство злочинцям з міліції, я не вірю.
Прошу
опублікувати дане звернення.
(підпис) Ткачук
Ми
виконали прохання Ткачука. Допомогли надіслати листи за такими адресами: Уповноваженому Верховної Ради України з прав
людини Ніні Карпачовій, Голові Служби безпеки України Радченку В.І.,
Генеральному прокурору України Піскуну С.М., Міністру внутрішніх справ України
Смірнову Ю., в Секретаріат уповноваженого з Прав людини Аллі Мукшименко, в
Житомирське міське відділення Міжнародне Товариство Прав Людини (МТПЛ)
Українська секція Голові правління Мельничуку А. В., Спеціальному Доповідачу
ООН з питань тортур С/о Office of the High Commissioner for Human Rights United
nations Fax: + 41 22 917 90 06 1211
Geneva 10, Switzerland та публікуємо
про це ж в газеті і статтю Володимира Карпінського (див. нижче). Газету також
розповсюдимо на сторінках веб-сайтів відомих нам інформаційних агентств і
агенцій.
Лише
після цього волання Ткачука про допомгу
07.05.03р. ми побачили деякі дії збоку начальника ВВБ УББ ГУБОЗ МВС
України Ладанського В. Б. та старшого оперуповноваженого цієї ж служби
внутрішньої безпеки Кривенка А. І.
До
другої години ночі вони із Ткачуком В. розшукували свідків і нових потерпілих,
переконуючи, що лише розібратися хочуть, проте дехто із свідків відкрився їм
лише на другий день. Ось дещо з того, що їм розповіли.
30.04.03р.
Шевчук Іван (вже і свідок, і потерпілий) їхав до Славути лягати в лікарню, але
на автовокзалі знову бачить ст. слідчого Самчука, дільничого Стасюка. Показався
їм і зрозумів, що хочуть впіймати його зненацька. Тікає. Переслідують його до
залізничного вокзалу, де він від них відірвався, але до лікарні вже не поїхав.
01.05.03р. в Ганнопільському парку Шевчук Іван знову помітив групу захвату. На
цей раз сам начальник УБОЗу Коваль Василь на автомобілі «Жигулі» (сьома модель
без номерних знаків), його замісник (молодший брат) Коваль Володимир на автомобілі «Опель» червоного
кольору, з ними ст. слідчий Самчук, участковий Стасюк і ще два незнайомі. За
Шевчуком приїжджали і до його батьків, і по барах шукали. Хлопець змушений піти
з дому, переховується. Працівникам обласного відділу внутрішньої безпеки
вдалося зустрітися ще з свідками, до цього нам невідомими і відомими, які всі
підтвердили правдивість заяв потерпілих і навели нові факти погроз свідкам
вбити навіть тільки за те, що зустрічаються із потерпілими чи з тими, хто їм
допомагає. Щоправда, їхній місцевий працівник Рабчинський В. А. неодноразово
заявляв, що їхня функція мала - лише виявити і доповісти??? Але хоч би не били,
як після звернення до СБУ і перевірки обласної прокуратури.
| 
