Судилище
Навіть в Законі Божім найперше — це суд. А що вже казати про Українську
державу, яка називає себе правовою. І правда, на всю країну нам
продемонстрували, як мають відбуватися судові процеси, коли показували в
прямому ефірі роботу Верховного Суду України по справах виборів. Бачили і чули
як судді реагують на кожне заперечення їхніх дій, вислуховують пояснення,
досліджують докази, запитують думку кожного учасника перед тим як приймати
рішення.
Може, й в нас були б такі судові засідання, якби виконувалася вимога
Конституції України (ст.. 129 п. 7) про певне технічне фінансування, може б,
хоч трохи боялися судити свавільно. Та видно, що тому й не фіксують судові
засідання, щоб судити, як суддя хоче, а не як вимагає закон. Стоїть в Нетішинськім
суді в залі засідань обладнання налаштоване, та ввімкнуть його лише тим, хто
знає, що то таке, і вимагає його включення.
У випадку, що описується, такої вимоги не було, тому ніхто нічого не
фіксував, а судили так, що і в байці так не описати. У своїй діяльності судді
повинні керуватися законом про судоустрій. Є такий. Він прямо вимагає, щоб
суддя здійснюючи правосуддя дотримувався Конституції та Законів України,
забезпечував повний, всебічний і об’єктивний розгляд, дотримуючись встановлених
строків. Його вчинки і дії не мають викликати сумніву у його об’єктивності. А в
ст. 10 цього Закону є ще й присяга, якою суддя присягався сумлінно виконувати
ці обов’язки, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки Закону, бути
об’єктивним і справедливим. В Нетішинськім міськім суді працюють судді, які (на
наш погляд) систематично порушують законодавство при розгляді справ, порушують
обов’язки судді, при прийнятті рішень навмисне порушують закон, ставляться до
рішення навмисне не сумлінно, що часто призводить до істотних (іноді жахливих)
наслідків.
На цей раз ще до цього не дійшло, дасть Бог, і не дійде. Але судіть самі,
чи є щось подібне, до того, що повинно бути, у нижче описаних діях
(бездіяльності).
Четвертого лютого цього року суддя НМС Ходоровський Б. В. проводить судове
засідання по справі К. до газети „ВМ”, адвокат Савчук О. М.. На судове
засідання, призначене на 14 годину суддя запізнився хвилин на 20, але в
протоколі записано, що почав вчасно. Мало би бути вказано причину запізнілого
початку засідання – немає.
Перед початком засідання, вияснивши, хто є, запитує: може, у кого є заяви,
клопотання? Кажу: (представник відповідача) – Є. Ми суду написали письмове
клопотання – дати нам копію Ухвали „Про прийняття справи до розгляду”, щоб
оскаржити її, як не відповідну закону, – і воно не вирішене, а за законом
клопотання ж повинно вирішуватися
негайно. „Суддя оглух.” І знову ж запитує: Чи даєте відвід суду? Кажу: не можу
ж знати, треба спочатку подивитися, як ви клопотання виконаєте, чи буде воно
задоволене, – то і суду ж не буде треба. Питаю: — ВМ, як відповідач, має право,
щоб клопотання було розглянуте до судового засідання чи ні?
— В суді розглянемо, – каже суддя. Дійдем до розгляду письмових доказів,
тоді й розглянемо. Заперечую, кажу: Як же право відповідача на заперечення
позову? Що, ним користуватися після того, як Суд в угоду адвокату і позивачу
присудить платити 10000 гривень та арештує газету, бо ж вона таких грошей не
має? Суддя „оглух”. Але мову має. Права „качає”. — Войтко, не перешкоджайте веденню справи! Перепитую: „
Це що, зауваження?” — Так, – відповідає суддя, – поки що усне. Вимагаю: —
Мотивуйте, будь ласка, який закон порушений вимаганням розгляду клопотання по
процедурі суду? — Будуть Вам мотиви, зачекайте. Втручається адвокат Савчук О.
М.: — Пане головуючий, чому відповідач зловживає своїми правами, притягніть
його до відповідальності. Головуючий: „Я Вам, як відповідачу, роблю зауваження
і якщо Ви продовжите перешкоджати, то виставлю.” Але й відповідач вже затявся:
„ Я, як представник відповідача, заперечую дії головуючого і вимагаю діяти у
відповідності ст.. 162 ЦПК України!” Стою, чекаю.
— Добре, каже суддя, — в чому полягає ваше заперечення? Поясніть!
Суддя диктує секретарю: „Запишіть клопотання так:...” Я заперечую, кажу:
чого суддя диктує секретарю моє клопотання?
Усього вісім заперечень діям головуючого було зроблено за якихось 15 хвилин
судового засідання, але жодне з них в протоколі не зафіксоване. Суддя давав три
безпідставних попередження відповідачу – не зафіксовані (бо ж безпідставні), не
зафіксовані мої вимоги мотивувати і
аргументувати підстави для таких зауважень. З великим трудом вдалося переконати
суд, щоб скористатися правом отримати копію ухвали. Суд встановив термін для
ознайомлення, – добу, як я просив, але часу на її оскарження не дав. І присудив
призначити наступне судове засідання на 08 лютого. За законом, кликати в
с/засідання належить не раніш як за 5 днів, але що до закону судді? Проте
адвоката Савчук О. М. суддя запитав, на коли призначати, а що ще належить
відповідача запитати, певне, забув.
Представник газети ВМ, як законопослушний, все ж прийшов на с/з 08.02., а
от адвокат Савчук О. М. виявилося задіяна у другім с/з.
Суддя присудив чекати. Заперечую: Як же ви погоджували з адвокатом? Судове
засідання у неї по графіку, вона ж знала?
Суддя каже: „Ви ж бачили перед судовим засіданням до мене в кабінет зайшла
адвокат і попередила, що не може бути присутньою.” Читач має знати, що адвокат
з суддею повинні спілкуватися по справі лише у судових засіданнях, а не в
кабінетах. І суддя не зобов’язаний керуватися вказівками адвоката. Як би там не
було, відклали суд на годину, хоч впирався я, бо ж робота в газеті і в раді
ЗБЗС не дає можливості гаяти час.
Через годину знову немає адвоката, і знову суддя змушує чекати. Нарешті,
заявляю, що більш не чекатиму. Суд призначений на 11.00, а вже 14.20.
Суддя кличе в кабінет, знову починає засідання і випитує, коли призначити
наступне.
Кажу: До 18 лютого не можу, 17 і 18 у Києві буду. Але суддя невгомонний:
точно на ці дати й призначає с/засідання. Пізніше йому не виходить.
Проте через день отримую другу повістку на цей же суд. І кличуть, що Ви
думаєте? Вже на 22 лютого. Ще й пояснюють червоним чорнилом: на прохання
адвоката Савчук О. М. Яка тут рівність перед судом?
Не знаю, може для кого й суд, а як на мене, то це судилище. Бо що ж роблять
з людиною, яка взагалі не зна,є що таке суд?
Пішов дивитися протокол с/з. Крім того, що в ньому не зафіксовані
клопотання, заперечення головуючому, його зауваження відповідачеві тощо, - так
ще й побачив, що ні один аркуш не пронумерований чорнилом і жоден матеріал не
зареєстрований. А секретар на зауваження ще й сердиться: в нас так прийнято –
олівцем і все.
На вході до суду міліцію посадили – охорона. Запитує все, що хоче. Кого
хоче, пропускає, кого – ні. Запитую у
них, чим вони керуються при цьому – може, й знають, не кажуть. Цікаво, що вони
охороняють? Чи вже справи не пропадатимуть? Чи матеріали зі справ не
пропадатимуть? Чи може справедливість правосуддя в суді буде? Кого суд чи судді
бояться? Від кого їх захищають? Від злодіїв, від бандитів? А хто ж тоді нас від
них захистить? Де нам охорону взяти і від суддів, і від судів?
|
