«РЕПРЕСОВАНІ»
ХРАМИ
або до історії знищення культових споруд в Проскурові
У XX століття
Проскурів увійшов містом з багатонаціональним складом населення, серед якого
переважали три релігійні конфесії — іудеї, православні та католики. Так, на
початок 1911 року населення міста нараховувало 35771 мешканець, з них іудеїв
(євреїв) — 47,4%, православних (українців та росіян) — 29,8%, католиків
(поляків) — 22,4%. Кожна релігійна громада мала свої культові споруди. Для
потреб іудеїв діяла Велика хоральна синагога та 17 молитовних будинків. У
розпорядженні православних були Собор Різдва Богородиці та цвинтарна Покровська
церква (обидві споруди під відомством Подільської єпархії), а також дві полкові
церкви — на території 46-го піхотного полку (біля поштового переїзду на Дубове)
та 12-го Бєлгородського кавалерійського полку (р-н Дубове). Католицька громада
мала костьол Святої Анни та цвинтарну каплицю (1).
Приблизно такі ж
пропорції у релігійно-національному відношенні збереглися на початок 1921 року,
коли у Проскурові остаточно була встановлена радянська влада. Лише загальна
кількість населення міста зменшилася (у 1923 році — 24880 осіб (2)), та дещо
зменшився відсоток від загального числа євреїв та поляків. Структура та
кількість культових споруд залишалась дореволюційною. І навряд чи хтось з
проскурівчан міг здогадуватися, що через якихось два десятки років в місті не
залишиться жодного діючого храму.
Вже з перших
років більшовицької влади вийшов ряд указів і декретів, що були спрямовані
проти релігії та обмежували діяльність різних релігійних конфесій. Початок
офіційних репресій радянською владою проти релігії на Україні було покладено 1
червня 1921 року, коли був створений так званий ліквідаційний відділ Наркомату
юстиції, який діяв у руслі директив щодо церковної політики КП(б)У. Постановою
ВУЦВК від 6 вересня 1922 року цей відділ, його місцеві структури були передані
НКВС. Ліквідаційні комісії відбирали землю, майно і капітали церков, костелів і
духовенства, закривали молитовні будинки, навчальні заклади усіх культів,
добродійні, просвітницькі та інші релігійні товариства, переслідували
священиків за реєстрацію вінчань, хрестин, притягували їх до карної
відповідальності за ухилення від податків і обов’язкового страхування.(3)
На зламі 20-30-х
років розпочалися масові репресії проти служителів культу. Карально-репресивні
органи відносили їх до так званого неблагонадійного контрреволюційного
елементу, і тому слідкування та жорстокий адміністративно-ідеологічний контроль
за життям, арешти та судові процеси над релігійними діячами стали явищем
звичним. До того ж постійний тиск з боку активістів войовничого атеїзму,
політпрацівників, пропагандистів та інших мав не меншу руйнівну силу.
Останнім етапом
боротьби з релігією стало знищення культових споруд, яке розгорнулося після
1934 року. Один за одним по всій країні закривались та руйнувались храми різних
конфесій. Так, в 1930-х роках в Україні було закрито 8 тисяч православних
церков (приблизно 75-80% усіх храмів). На початок 1940-х років у Вінницькій,
Кам’янець-Подільській, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській, Донецькій
областях не залишилося жодної православної церкви! (4).
Не минуло антирелігійне
лихоліття й Проскурів — на початок 1941 року в місті не залишилося жодної
діючої культової споруди.
Костьол Святої Анни
Першим в
радянські часи постраджав костьол Святої Анни, який велично височів над бузькою
низиною серед польських кварталів Старого Міста. На сьогодні збереглися лише
деякі будівлі цих кварталів, а от від храму, що колись існував, не залишилося
жодної цеглини. Нині приблизно на місці костьолу розташована школа №1, що
поблизу входу в центральний міський парк.
Костьол на цьому
місці існував з давніх часів, можливо, навіть з XVI століття, до якого
відносяться перші згадки про польських володарів Плоскирова (перша назва
міста).
Заснування в
місті католицької парафії можна віднести до початку XVIII століття (є згадки
про її заснування у 1715 році (5)). Саме в цей час, після вигнання турецьких
завойовників (нагадаємо, що в 1672-1699 р.р. Поділля перебувало під владою
Османської імперії), володар міста шляхтич Замойський переселяє на спустошені
землі селян із польської Мазовії та мазурського Поозер’я. Таким чином у
Плоскирові та навколишніх селах (Гречани, Заріччя, Шаровечка, Мацьківці та ін.)
з’явилися так звані «мазури», нащадки яких й склали основу католицького
населення згаданих поселень. У1796 році Плоскирівська католицька парафія налічувала
4867 парафіян, які мешкали у 22 селах (6).
Парафіяльний
костьол Святої Анни знаходився у Плоскирові (Проскурові) і спочатку він був
невеличкий та дерев’яний. У 1801 році паства розпочала збір грошей та
пожертвувань на перебудову дерев’яного костьолу на кам’яний. Кошти збиралися не
один рік, більшу частину грошей вніс землевласник Летичівського повіту Мацей
Журавський, і десь після 1804 року в Проскурові була збудована кам’яна споруда
костьолу Святої Анни (7).
Майже через
сотню років, на початку XX століття, костьол знову перебудовується та набуває
вишуканих архітектурних форм, величний вигляд яких ще зберігся у пам’яті деяких
старожилів. Ось що згадує проскурівчанка Яніна Дембицька: «Костьол був дуже
красивий, праворуч від нього знаходився будинок ксьондза. Обидві споруди
омивала річка Плоска, було багато квітів та красивих клумб...»
Але настали
«чорні» 1930-ті роки... В травні 1936 року на засіданні Проскурівської міської
ради приймається рішення про закриття та розборку будівлі костьолу. Голова
міськради Зеленков призначає відповідальним за виконання рішення інспектора
культів міськради М.Рабіновича. Безпосередньо роботу по розборці поклали на
начальника будконтори Петраковського (8). Одразу ж знищення костьолу
розгорнулося повним ходом: з куполів зривається мідь, розбирають балки та
перекриття, намагаються руйнувати стіни. Всі вилучені матеріали розподілялися
за господарськими потребами по місту. От цитати з деяких документів тих років:
«Витяг з
протоколу засідання Президії Проскурівської міськради від 5Л/1-1Э36 р.
Слухали: Акт
відділу культів від 23/У-1936 р. про передачу 95 кг. червоної міді з купола з
розбираємого костьолу для ремонту дизелів електростанції.
Ухвалили:
санкціонувати розпорядження Голови міськради про відпущення 95 кг. червоної
міді з купола розбираємого костьолу для електростанції.» (9)
«Акт від 1936
р., червня 19 дня, м.Проскурів.
Ми,
референт-інспектор культів Проскурівської міськради М.Рабіно-вич та інспектор
Держприбутків МФВ М.Гловацький, за участю ювеліра гр. м.Проскурова Й.Бардака,
цього числа перевірили метали, які були знайдені на чердаку проскурівського
костьолу в кількості 25 штук різних виробів та розмірів. При перевірці виявлено
— срібло в кількості 6 шт. вагою 800 гр. (низької проби), та 6 шт. вагою 560
гр. (84 проби), інші 13 шт. виробів мідного металу.» (10)
Найважчим для руйнівників костьолу виявилося
знищення його міцних стін. Спустошений храм вирішили висадити у повітря. В 1937
році пролунали перші вибухи, але стіни вистояли. Через деякий час провели ще
декілька вибухів, які остаточно стерли костьол з лиця землі лише наприкінці
1938 року.
| 
