Вісник малозахищених

27 жовтня 2006 року в м. Київ Громадська Рада при ДКЯР (Державномий Комітет ядерного регулювання) на своїм засіданні обговорила проект Закону України (ЗУ)  „Про дозвільну діяльність у  сфері використання ядерної енергії”. На це обговорення „З’єднання борців „За справедливість” (ЗБЗС) надало 25 пропозицій змін.

Надані так само громадськими організаціями, установами тагромадянами пропозиції змін до проекту, ДКЯР спільно з Громадською Радою усі включив до порівняльної таблиці і  виніс  для їх публічної презентації у м. Рівне, для громадського та фахового обговорення, яке відбулося 28 листопада 2006р. Усіх на публічному обговоренні в м. Рівне було 51 пропозиція. З них:

—     Корчагін П.О. – заступник генерального директора УкрДО „Радон” – 7 пропозицій; враховано 2.

—     Є. Діков  - навчальний центр з фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів – 4 пропозиції; враховано частково 2.

—     Інститут проблем національної безпеки РНБОУ – 10 пропозицій; враховано 2, частково 2.

—     А.Г. Войтко, голова ГО ЗБЗС (територія діяльності Хмельницька та Рівненська обл.) – 25 пропозицій; враховано 7, частково враховано – 2 і буде враховано у інших проектах ЗУ – 2.

— ВАТ КНО ПКІ „Єнергопроект” — 3 пропозиції; враховано – 0.

—     Мартинюк А.М. – голова Рівненської міської ГО „Екоклуб” – 1 пропозиція; враховано – 0.

—     Смишляєв О.Є. – Голова Нетішинської міської ради – 1 пропозиція, враховано – 0.

Що стосується пропозиції О.Є. Смишляєва до ст. 9 „Ліцензування діяльності, пов’язаної із здійсненням персоналом безпосереднього управління реакторною установкою атомних електростанцій та ліцензування діяльності посадових осіб експлуатуючої організації”: „Виключити ліцензування посадових осіб”, то без коментаря її гріх залишити. В банках, де рахують гроші, є ліцензування. Там знають, що людський фактор не надійний і якщо не підібрати (не підготувати) людину, яка уміє  діяти при штатній і при нештатній, і при аврійній, і при катастрофічній ситуації, то є небезпека втрати капіталу. Як можна без ліцензії допускати до роботи посадовців для управління реактором, який може знищити життя на землі? Який штатно і нештатно гадить довкіллю, здоров’ю і життю усього живого. Соромно отримати таку пропозицію від міського голови, який мав би піклуватися про безпеку населення в місті, найближчому до АЕС, але він явно більше піклується про посадових осіб АЕС.

Натомість, борці за справедливість пропонували, як зробити ядерну галузь безпечнішою взагалі. Ось деякі з пропозицій.

До основних термінів проекту (ст. 1) Закону, щодо „...забезпечення ядерної та радіаційної безпеки” доповнити словом „повної” (перед словом „безпеки”). Нажаль ця пропозиція поки що не врахована. Пояснюють фахівці це тим, що безпека неповною не буває. Неповинна бути, це так, але ми знаємо, що другий блок ХАЕС, наприклад, пустили із 26 недоліками безпеки (пускали, як презент до дня народження). Отже, щоб виключити можливість експлуатації навіть при одному недоліку — така вимога потрібна в законі. І ЗБЗС буде цього домагатися.

В статті 1 (абзац 14 проекту) ми ще пропонували   перелік осіб, які можуть бути визнані суб’єктами діяльності, доповнити: „фізичними і юридичними особами, що постійно перебувають в межах можливого впливу від діяльності у сфері використання ядерної енергії”.  І цю, пропозицію нажаль, не враховано, посилаючись на те, що наче особи, яких пропонується долучити до переліку суб’єктів діяльності, не можуть бути визнані суб’єктами діяльності, оскільки вони не здійснюють практичної діяльності з ядерною енергією. Це не вірно. Діяльність АЕС має вплив на безпеку, робить довкілля і усіх навколо безпосередніми споживачами небезпеки цього впливу від цієї діяльності, а тому усе те, що може виявитись під цим впливом, є суб’єктом впливу точно так, як і працюючі на АЕС. Сьогодні ж, експлуатація (об’єкт небезпеки)— суб’єкт її впливу, а довкілля і населення, на яких впливає небезпека іноді не менше — ніби не є суб’єктом. Працюючого на АЕС перевіряють, чи він опромінений йде додому, а того, хто за територією радіація (викиди) ніби обминає. Ось чому гине все довкілля навколо АЕС, а їй це не болить, вона надприбутки рахує. Ми ж гадаємо від чого гинемо, калічимося, стаємо позбавленими здорової флори і фауни. Експлуатація (об’єкт — суб’єкт) отримує конпенсації за шкоду собі і нам, а ми – лише шкоду. Вважаємо, що в законі наша пропозиція повинна бути врахована, бо від цього залежить забезпечення безпеки. Адже АЕС лише тоді думатиме про безпеку, коли заплатить нам  і довкіллю(суб’єктам її впливу) за кожну нанесену шкоду. Тим паче, що мова у цім законі йде не лише про АЕС, а про всі об’єкти ядерної та радіаційної небезпеки. Треба попередити депутатів, які отримають проект для обговорення і прийняття Закону.

Запропонували ми доповнити ще один термін і його визначення (ст.1 проекту): „п.14 громадський контроль за небезпекою діяльності у сфері використання ядерної енергії – контроль громадськими організаціями і їхніми об’єднаннями, зареєстрованими згідно Закону України „Про об’єднання громадян”. Думка яких повинна враховуватися усіма іншими контролюючими і експлуатуючими суб’єктами діяльності в сфері використання ядерної енергії та законотворчими органами держави Україна”. Це начебто враховано, шляхом доповнення ст. 5 проекту Закону, у такому вигляді: „основними принципами дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії є ... забезпечення органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, відкритості та гласності проводження дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії”. Але ми не вважаємо, що пропозиція задоволена, адже є різниця між контролем громадськістю і забезпеченням відкритості і гласності. Тому і тут є потреба донести нашу пропозицію до законодавця, перед обговоренням ним проекту Закону.

Для читача можливо дивно, чому ж така сліпа громадськість Громадської ради при ДКЯР. Це не так. Бо коли ми бачимо, то інші члени здебільшого ще більше повинні бачити цю загрозу безпеці людства, але в раді більшість тих, хто не про безпеку піклується, а про небезпеку втратити надприбутки. Тим паче, коли у обговоренні беруть участь ще й фахівці діючої АЕС, як у Рівному.

У ст. 5 „Основні принципи дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії”, ми принцип обґрунтованість доповнили б словом: застосування установлених критеріїв, вимог та умов забезпечення безпеки у сфері ... з урахуванням усього комплексу екологічних, економічних та соціально чинників (та словами) в умовах радіаційного перенасичення навколишнього середовища України. Знову ж доповнення (визначені курсивом) неприйняті тому, що „умови радіаційного перенасичення навколишнього середовища України входять до складу „екологічних чинників”,  які безперечно враховуються при прийнятті рішень”. З цим не можна погодитись, бо куди б вони не входили, – Закон пишеться для його виконання не лише екологами, а найперше тими, хто екологію порушує.

У 5-й статті враховано, як вже зазначалося, нашу пропозицію щодо принципу: відкритість для громадськості, для співпраці у контролі за безпекою діяльності у сфері використання ядерної енергії. Але є очевидним, що слово співпраці, у варіанті врахованім, випущене. Це означає, що Закон не спішить до співпраці з громадськістю  щоб  контролювати небезпек, але довіряти такий контроль лише державним органам вкрай небезпечно — Чорнобилем смердить.

Ми пропонували після слів „Метою дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії є: забезпечення використання” – вставити: „(з дозволу народу України)”... . Нам кажуть, що це вже враховано в діючих законах, і це так, але ж народ не питають, а лише тих, хто продається. Тому вважаємо необхідно цю вимогу дублювати у кожнім законі, який стосується ядерної і радіаційної небезпеки.

Борці за справедливість переконані, що стаття 11  повинна теж містити доповнення. Після речення: „Джерела іонізуючого випромінювання, у тому числі ті, діяльність по використанню яких звільняється від ліцензування, підлягають обов’язковій державній реєстрації, порядок здійснення якої визначається Кабінетом Міністрів України.” – доповнити: „Реєстрація без погодження з населенням зони, на яку можливий вплив від діяльності – забороняється. Реєстрація без погодження громадськості не дійсна.”

Наче й врахували цю пропозицію, але як? Нам пояснюють: „реєстрація застосовується разом з ліцензуванням... під час якого обов’язково перевіряється, щоб вплив на населення не перевищував встановлені норми”. Тобто, ми повинні вірити? — Досвід світовий (і, особливо, Чорнобиля) мали би нас навчити, що громадськість повинна перевіряти, або бути учасником перевірки, або хоч погоджувати, адже небезпека стосується усіх.

Ми пропонуємо статтю 17 (Зупинення та анулювання дії ліцензії) доповнити такою причиною для зупинення, як: „зменшення імунітету до захворювань (в межах майданчику можливого впливу від діяльності в сфері використання ядерної енергії).” Не враховано. Пояснюють, що „імунітет – це категорія, яка не визначена нормативно-правовими актами, не відноситься до визначальних категорій норм та правил ядерної та радіаційної безпеки, а тому не може бути предметом оцінки з боку органу державного регулювання”. Що сказати? — Приїхали! А лікування, гроб, похорон, яма — за наш рахунок. Держава не хоче знати за імунітет, хто його в нас відібрав і не хоче змусити винного відповідати. Хто ж повинен віднести імунітет до категорій норм та правил ядерної та радіаційної небезпеки? Атомники цього не зроблять! А от держава — зобов’язана, бо в Конституції записано, що ми маємо право на безпечне довкілля, а держава повинна це право забезпечити. Спочатку це необхідно зробити законодавчо.

Ми не намагаємося виставити тут те, що враховане у проекті, бо вважаємо за важливіше донести читачу, що хочуть замовчати. У одній публікації і проблем проекту Закону, від якого залежить чи житимемо, теж, звичайно, не обговорити. Дякувать Богу, що обговорюємо. Дякуємо ДКЯР та керівництву Громадської ради, що вчасно вносять на обговорення, як цього вимагає закон, а не тоді, як він уже в руках законодавців, котрі за гроші легко стають законно затискувачами людських прав. А у атомної галузі коштів і совісті – вистачить.

Тому це обговорення далеко не останнє ...                                               Анатолій Войтко