ПРО БЕЗЗАКОННЯ В НЕТІШИНСЬКОМУ
МІСЬКОМУ СУДІ
Довго я не ходив в Нетішинський міський суд, але покликали.
Керуючись встановленим порядком видавати на ознайомлення документи справ по
понеділках, 23 лютого я звернувся в канцелярію згаданого вище суду, щоб
отримати справу на ознайомлення. Написав, як належить заяву, але справу мені не
надали: мовляв, вона в голови суду. Прийшов після обіду – те ж саме. Тричі я приходив, написав на заяві
телефон, щоб мені повідомили, коли голова дасть дозвіл ознайомитися із справою,
але й через тиждень (1 березня ц.р.) мені справи на ознайомлення не дали, бо
вона у голови суду. Я вдруге пишу заяву голові суду: коли Ви будете керуватись
законом або поясніть, чому у мене забрано право на інформацію про себе
(ознайомитися із матеріалами справи, яка півтора року не розглядається?)
Думаєте, допомогло? Звичайно, ні!
Проте дають повістку – в суд на слухання справи про захист честі та
гідності, не пояснюючи, якої саме (мене позивають часто то УБОЗ, то інші
працівники міліції) тож готувався до справи, по позову УБОЗу, але виявилося, що
це оця, що півтора року не розглядається, – за позовом І. В. Гладуняка, – що її
ніяк не дають подивитися.
Судове засідання розпочалося так і
без ознайомлення із матеріалами справи. То ж битий я, дав клопотання спочатку,
щоб засідання фіксувалося повністю технічними засобами (записувалося на
магнітофон). Послався на Основний закон – Конституцію України, тож змушені були
слухатися. А після під запис заявив клопотання: дайте час на ознайомлення із
матеріалами справи.
Головуючий у судовому засіданні – голова Нетішинського міського суду каже:
«А чому ви (я) до цього часу мовчали?» Аякже – три тижні ходив, просив, писав –
то це, по-його означає мовчав.
Дивний цей суд, особливо у цій справі. Тричі ЗБЗС писало скарги в обласне
Управління юстиції, у Раду суддів, щоб повістки вчасно давали, бо бувало й
взагалі не давали, а казали, що давали і творили, що хотіли. Арештували (хоч це
заборонено законом) майно громадської організації, зарплату, пенсії... Та що
там казати: щоб чорнилом нумерували аркуші, прийшлося тричі скаржитися. Обіцяла
рада суддів: більше не буде олівцем нумерувати, повістки надсилатимуться вчасно. Ага. Підіть, подивіться. Справи
наполовину, а буває і повністю не підшиті, аркуші не реєстровані, в повістці не
розбереш, по якій справі, до якого судді. І не зрозуміло: закон дає право
дивитися матеріали справи, а я маю просити дозволу. Чому? Письмово відмовляють дати копію
протоколу на письмове клопотання.
Конституція України у ст. 34 каже, що я маю право взяти копію інформації
про себе, яку хочу і як хочу, коли хочу. – Не дають.
Ви думаєте суд – це святе, там найвища законність? І я так думав, дуже
хотілося. Але якщо вам все ж вдасться одержати
дозвіл на те, щоб взяти копію з якогось документу у справі, то побачите,
як легко розрізається нитка, якою підшита ваша справа, (якщо підшита),
витягується аркуш і нате. Скажіть мені, що заважає спокусливій людині витягти
із вашої справи аркуші- три чи вставити заднім числом?
Цікаво, чи то так треба за законом?
Чи, може, це інновація Нетішинського міського суду? Чи там існує порядок
такий, який хоче голова суду, а не закон.
| 
