Правосуддя Нетішинське— не
забили то засудять!
24.04.99р. на тереторії СПТУ 23 в м. Нетішині мене було безпричинно побито
п’яними. Били (пише експертиза) тупими твердими предметами. На крики вибігли
відвідувачі кафе “Марина” і відтягували нападників, які били мене лежачого по
голові і де попало. Тричі я намагався
встати, але мене знову збивали з ніг і товкли заново. Останнього разу Мартинюк
М.Г. вдарив мене по голові розбитою пляшкою з-під шампанського (до цього часу
шрам від різаної рани на голові, згідно з експертизою — перелом потиличної
кістки) і я знепритомнів. А нападники задоволені пішли, покинувши мене
непритомного, стікаючого кров’ю. Один із свідків цього розбою по телефону з
кафе «Марина» викликав швидку і міліцію. Швидка мене здала в реанімаційне
відділення. Там мене привели до
свідомості. На запитання лікаря, що сталося, я відповів, що побили якісь
бандити. На другий день 25.04.99р. моїй дружині зателефонувала племінниця
нападника, яка була з ними під час нападу, назвалася , що вона ніби з охорони
захисту рослин, насміхаючись спитала, де ваш чоловік. І нахабно сміялася в
слухавку. Через день після злочину 26.04.99р. міліція сфабрикувала від мого
імені заяву та пояснення. Записали, що я ніби був п’яний, впав і вдарився об бетон. В цей же день
Мартинюк М.Г. нахвалявся своєму товаришу П. (з його пояснення), що дали …
одному так, що аж в реанімації. Але тоді, коли мої товариші запитали в нього
про це, то він відмовився, сказав, що нічого не знає, а якщо ви хочете
розібратися в цій справі, то я зараз привезу вам Кметя (Л.В. - тодішній зам.
начальника міліції з громадської безпеки), і тоді будемо розмовляти. Мої
товариші зверталися до чергового міліції (на третій день після події), чи у них
зареєстрована ця справа, — відповідь була: ми все знаємо, але цей факт - ніде
не реєструвався. В цей же день Мартинюк М.Г. з’явився до мене в лікарню з
погрозами, щоб до нього ніхто не підходив, що він сьома людина в місті, що вся
міліція Нетішина і Хмельницького його (Мартинюка), і Кметь тебе дочавить.
Направлення на судмедекспертизу не давали ніби через те, що я ще не вийшов із
лікарні – очікували, щоб зійшли побої. Дали направлення на експертизу після
неймовірних наполягань аж 30.04.99р. Але провели не експертизу, а огляд. Хоч у
тому огляді було досить побоїв, та 07.05.99р. Кметь Л.В. письмово повідомив
мене, що в порушенні кримінальної справи мені відмовлено, за ст. 6 п.2 КПК
України – відсутністю складу злочину (ніби я впав головою об бетон). Кметь Л.В.
мене добре знав, очевидці бачили його на місці події і добре знав від свідків,
хто і як мене бив. Знав, як фахівець, що побої, які я отримав неможливо нанести собі під час падіння. Він навіть такого запитання експерту не
ставив, бо це смішно. В реанімації я пролежав два дні. Ще я лікувався на
стаціонарі після цієї постанови про відмову до 14.06.99р. Тяжкість тілесних пошкоджень
за строком перебування на стаціонарному лікуванні кваліфікується: 21 день –
середньої, а ябув 40; перелом потиличної кістки голови – тяжкі, як небезпечні
для життя під час їх нанесення. В день виходу з лікарні прокурор дав письмову
вказівку Кметю Л.В. перепровірити факт побиття мене і прийняти законне рішення
14.06.99р. В цей самий день Мартинюк М.Г. зустрів мене біля прокуратури і
силоміць намагався затягнути мене в прокуратуру, щоб я написав заяву про те, що
я сам винен. Коли присутня при цьому моя дружина сказала, що в прокуратурі і
без такої заяви розберуться, хто винен, він її послав матом і сказав: «Як не
хочете , то напишемо й без вас». І Кметь Л.В. виніс постанову про відмову в
порушенні кримінальної справи, з якої виходить, що мене побито Мартинюком, ніби
після того, як я намагався вдарити
Мартинюка пляшкою з-під шампанського. Невдовзі ця надумана постанова була
скасована прокурором. Як вона фабрикувалася, мені невідомо. На запитання Кметю
Л.В., чому мені не видають лікарняного, він відповів, що я до нього не
звертався — «я буду видавати». 28.10.99 р. я отримав письмове повідомлення, що
ніби за моєю заявою (якої я не писав і не просив) мені знову відмовлено в
порушенні кримінальної справи. 05.11.99р. за моєю заявою прокурором порушено
кримінальну справу. 26.12.99р. мене визнано потерпілим. Але вже 28.12.99р. на
цих самих сфабрикованих показах ніби від імені п.Колосінського справу закрили
через амністію. Я вимагав від Кметя Л.В. матеріали для ознайомлення, але він
мені не дав, бо матеріали підігнані під амністію. 16.02.2000р. цю сфабриковану
постанову прокуратура скасовує. На цім розслідуванні Мартинюк М.Г. пробував
навіть заявляти, що я хотів когось гвалтувати, а він ніби захищав. Але коли я
його запитав, чи він це бачив, то відповів перед прокурором, не бачив, що йому
ніби розповідали ті, хто мене били.
Так справа закривалася і відкривалася багато разів. Л.В.Кметь з власної
ініціативи в 2001 р. в червні
місяці зустрів мене на території СПТУ-23
в присутності мого знайомого і сказав, що мене шукає Мартинюк М.Г., про що ми
будемо з ним говорити йому до ср…. Але на зустріч приїхали Мартинюк з Кметьом,
і саме Кметь Л.В. сказав, що треба
закрити цю справу. Я запитав його, ким він у цій справі виступає. У відповідь
почув, що надає юридичну допомогу Мартинюку М.Г. Цікаво, правда? І розслідує, і
допомагає. Лише 26.12.2002р обласна прокуратура направила матеріали до суду.
Суду до сьогодні ще не було. Мені відомо, що в суді є і інші сфабриковані
заяви, в підробці яких люди, як і я підозрують Кметя Л.В.
|
