Міліція
не права, але суд цього
бачити не хоче
13 грудня 2007 року суддя
Нетішинського міського суду Л.П. Гаврищук розглянула адміністративну справу за
позовом Анатолія Войтка і Т.В. до нетішинського міськвідділу УМВС України в
Хмельницькій області та посадових осіб — начальника міської міліції Анатолія
Лубка і його заступника Миколи Кішана про визнання дій і бездіяльності
міськвідділу міліції і його посадових осіб незаконними і стягнення моральної
шкоди.
Суть справи в тому, що 9 серпня минулого
року Анатолій Войтко, як голова редакційної ради газети „Вісник Малозахищених”,
був запрошений Т.В. представляти її інтереси та надавати їй правову допомогу і
для захисту її інтересів звернувся разом з нею (у випадку коли присутня особа,
то від неї довіреності не треба) до посадових осіб міськвідділу міліції з
вимогою замінити копії надані з виправленнями, видати Т.В. копії постанови про
відмову в порушенні кримінальної справи без виправлень (ми уже інформували
читачів про побиття вікон квартири В. і її судову тяганину з громадянином К. за
цю ж квартиру). Однак, порушуючи їх права, на його усну вимогу копію постанови
міліціонери не видали, а запропонували їм написати письмову заяву. Войтко вважає, що такими діями
начальника міськвідділу міліції Анатолія Лубка та його заступника Миколи Кішана
було принижено його честь, гідність та ділову репутацію та спричинено моральну
шкоду, так саме і стосовно Т.В., інтереси якої він захищає.
Суд встановив, що після написання
письмової заяви їм видали постанову без виправлень. Міліціонери ж мотивували
невидачу документів А. Войтку тим, що той не мав доручення Т.В. на
представництво її інтересів. Саме тому йому й відмовили, на їх думку, на цілком
законній підставі.
Проаналізувавши всі ці факти, суд
постановив відмовити А. Войтку й Т.В. в адмінпозові до міськвідділу міліції,
зіславшись найперше на те, що відповідно до п. 2.2 Наказу Міністерства
внутрішніх справ України №1177 від 10.10.2004 року звернення в інтересах
громадянина може бути надано іншою особою, трудовим колективом або
організацією, яка здійснює правозахисну діяльність, якщо вони отримали від
громадянина відповідні повноваження, оформлені відповідно до чинного
законодавства України.
Таке рішення суду і його мотивації, звісно, не
задовольнили А. Войтка і Т.В. Тому 15 січня ц.р. Т.В. при допомозі борців за
справедливість звернулася з апеляційною скаргою на постанову Нетішинського
міського суду від 13 грудня 2007 року до Львіського апеляційного
адміністративного суду з проханням скасувати вищеназвану постанову та прийняти
нову постанову по суті позовних вимог. І має на це підстави. Т.В. стверджує,
що, прийшовши в міліцію з Войтком, вона усно заявила, що Анатолій Григорович є
її представником і надає їй правову допомогу. Як і міліції, так і суду, було
роз’яснено, що у присутності Т.В. довіреності А. Войтку від неї не треба, а
вищеназваний наказ Міністерства внутрішніх справ немає ніякого відношення до
цього конкретного звернення, бо стосується заяв про злочини та правопорушення,
а тут лише треба замінити копію, взяти копії тощо. Але суд не взяв цього до уваги, як і те, що
згідно зі ст. 20 ч. 1, ст. 22 ч. 4 Закону України „Про звернення громадян”,
Закону України „Про інформацію” А. Войтко і Т.В. мали право на усну заяву аби
витребувати відповідні документи.
Упереджене та свавільне ставлення
є й у тім, що навіть після реєстрації заяви за підписом А. Войтка і Т.В. копії
документів їм не були видані своєчасно, як пишеться в апеляційній скарзі Т.В.
Зверталися вони в міліцію 9 серпня, а отримали копії документів лише 3 вересня,
тобто майже через місяць. Повинні ж були отримати невідкладно, тому що
звернення щодо видачі копій документів не потребувало додаткового вивчення.
Проте, був порушений навіть 15 – денний термін згідно з чинним законодавством,
який застосовується у ситуації коли треба щось додатково дослідити. Більше
того, була письмова відмова міліції надати копії документів, які вимагали Т.В.
і Войтко, доказом чого є письмова відмова начальника міліції А. Лубка за № 6683
від 14.08.2007р. Суд також на це не зреагував.
У ч. 31 постанови упередженим
судом зазначено, що дії посадових осіб відповідали вимогам ст. 5 ЗУ „Про
звернення громадян”, але це не так. Посадові особи порушили цей закон тому, що
названа стаття закону передбачає звернення в усній формі, що і було зроблено
Т.В. і її представником А. Войтком. При цьому їхнє усне звернення повинно
фіксування в журналі прийому громадян, але в міліції про такий навіть не
знають. Крім цього цей закон встановлює строки, які також були невиправдано
порушені. І суд не взяв цього до уваги та не аргументував чому. Суд не взяв до
уваги й того, що документи Т.В. були видані уже після її письмового звернення
до прокуратури і втручання останньої в справу. Хоча згідно ст. 20 ч. 1 Закону
України „Про звернення громадян” сказано (як вже зазначалося), що звернення,
які не потребують додаткового вивчення, розглядається і вирішується
невідкладно. Але міський суд, чинячи беззаконня, робить висновок, що звернення
Т.В. посадовими особами міліції розглянуто відповідно до вимог чинного законодавства.
Не вдаючись в інші деталі
судового рішення, які на думку позивача є такими ж неправдивими, Т.В. і А.
Войтко мають надію, що Львівський апеляційний адміністративний суд справедливо
розгляне їхню заяву і прийме відповідне рішення.
Василь
Онищук
Від редакції. Надіславши минулі
публікації з цього приводу обласному керівництву міліції, ми отримали відписку
з повною підтримкою підпорядкованого їм підрозділу. На цей раз надішлемо до
Міністерства та після повідомимо читачу, чи збираються там побороти беззаконня
у лавах міліції, чи вона так і має ставитися до громадян, на податки яких живе,
вороже?
Запитаємо і голову апеляційного
суду, до якого часу судді судитимуть, дивлячись кого судять, а не керуючись
законом?
| 
