Люди при владі забувають, що й вони були людьми
Відомо
всім – не новина,
Що
від прапрадіда війна,
Пригноблення
людей віками
І
вічна боротьба низів з верхами...
Не
стану дертися вгору до державних масштабів, щоб критикувати уряд, „лізти” в
політику, в якій мало що хто розуміє, а тільки хочу висловити свої думки,
можливо, і обурення з приводу того, як живуть пересічні громадяни, жителі
нашого міста. Чому б не зануритись вглибину місцевих негараздів, таких як:
місцеве майже масове безробіття,
нестерпні умови житла в гуртожитках, - і розв’язати вузли проблем людям,
а не показувати на папері, що проблем як таких не існує, і все, ніби не так вже
й погано?
Живе
(у матеріальному достатку) той (хай це нікому з них не буде докором чи образою
бо неволі духовної в них мабуть більше), хто працює на ХАЕС. Всі інші
виживають, бо неспроможні рівнятися навіть на четвертину середнього заробітку
міста прирівняного до заробітку працюючих на атомній електростанції, що сягає
за тисячу.
Ціни
на користування електроенергією зросли, на продукти харчування, на всі інші
товари та на послуги усякі деруться стрімко вгору рвуться до безкінечності, мов
геометрична прогресія. І невідомо, скільки ще зростатимуть на цінах числа і де
їхній край... А ти хочеш - не хочеш (ніхто не спитає, чи можеш) — плати,
купуй...
Та
як же прожити на мінімальну заробітну
плату, що становить 375 гривень? Ще й за умови, що це лише нарахування, бо з
цього ще відрахують відсотки на податок та у різні фонди. То ж ця сума лише в
розрахунках на папері. Фактично – в руках – людина її не тримає. То скажіть, на
милість, як такими коштами забезпечити молоду сім’ю з маленькими дітками й
належним чином? Рівень малозабезпеченого якийсь ворог встановив взагалі 110
грн. на 1 дорослу людину. – Що це?
Купиш
такий – сякий одяг, ходи голодний. А якщо вирішиш поїсти (і то – хліб та вода),
тоді про гардероб та цілі черевики забудь. А чим платити квартплату?
Чому
ж відраховані відсотки вважаються за доходи? Фактично людина їх не отримує і
ними не користується.
Якщо
ж ти безробітний, – взагалі про все забудь! Держава виділила допомогу по
безробіттю. Так це ж не на прожиття, а на купівлю літератури по
пошуку роботи, на телефонні дзвінки до роботодавців або на транспорт. Тобто на
розвиток центру зайнятості чим більше безробітних їм – центру безробіття, тим
краще, увагу при цьому на людей не
звертають. Зустрічають усіх нас по одягу, а не по розуму чи здібностях, або за
окрему плату... Наприклад. У Центрі Зайнятості населення є вакансія двірника або
прибиральниці. Та якщо ти не маєш відповідної кваліфікації, тебе на роботу не
приймуть. Що це таке, люди?
Якщо
не вирішуються проблеми безробіття через Центр Зайнятості або проблеми житла
через житловий фонд, ми простолюди гадаємо: може, піти на прийом до міського
голови? Тож , людина прямує з надією на покращення умов свого існування в цьому
дуже складному світі. Та тільки після такого (як колись ходили до 1- го
секретаря) прийому стане не легше, бо зрозумієш, що були марно згаяні час і
найкращі сподівання. Адже, мов замкнуте коло, або за народною приказкою: „Ті
самі гості – в ту саму хату”. Склад комісії – всі знайомі обличчя осіб, з якими
ти вже зустрічався – з кожним по одинці
в тому ж Центрі Зайнятості або в житловому фонді. Проводилась за їхньої участі попередня перевірка: з яким
питанням ти прийшов; який маєш стан в суспільстві? І вся інша збирається
інформація, щодо твоєї особи, бо ж
відіграє роль у вирішені питання, чим тобі допомогти. Все так гарно. Але що з
того? Приймальна комісія, з усіма наперед заготовленими запитаннями та відповідями
на твої запитання, готовими фразами ввічливо тебе „ відфутболить”, відсіє, мов
на екзамені, на їхню думку, непотрібного їм абітурієнта.
Отак
і живе простий громадянин, легко і просто, маючи з неба право на життя. А — як
прожити це життя? — Залежить від земної влади, бо все в їхніх руках та кишенях.
Хоч
і гідно ти живеш, поважають тебе люди, та у „вищих колах”, куди, наївно,
звернешся по допомогу, подивляться на тебе зверхньо і відштовхнуть з обуренням,
наче жебрака. Бо люди при владі забувають, що до посади і вони були людьми. Та
є Бог, і хай не забувають що чим вище
сидить, тим нижче впаде.
Лілія
Джурилюк
Мешканка
невеликого міста на Хмельниччині
Від
редакції.
Важливе питання для всієї України підняте авторкою. Візьмем для прикладу м.
Нетішин. Мали при мерах Гладуняку І.В., при Панасюку М.В. пересічні громадяни
своїх гнобителів – керівників підрозділів виконкому з надання послуг, а
сьогодні, при Смишляєву О.Є., ці ж самі – тільки більш чітко організовані.
Зайде людина до одного, до другого, обійде усіх, після до голови – Смишляєва
О.Є. проситься. А він її – на комітет! Це в нього – демократія, називається. А
там – як зайдеш, та як побачиш отих самих, що тебе поводили, поводили і аж сюди
привели – (відчуваєш себе, як кошеня, що впало у коло роздратованих псів, хоч з
вигляду – лисиці). Шукаєш ліктя, згадуючи вибори, щоб загризти його. А він,
близько, та вкусити – годі.
І
ще. Надіслала нам Лілія цей матеріал на конкурс критики підготовки рішень
владою, прийняття та їх виконання. Тут наче про рішення не йдеться. Але.
Пригляньмося. Чи не приймали ми рішення, кого нам мати в тих комітетах? Чи не
критикує вона оце головне рішення, — що ми вибрали на свою голову?
Слава Богу, що людина не мовчить. Та треба ще –
конструктив, як тепер кажуть. Тобто треба, щоб картання збудовчими були.
Думаймо, що ж робити? Пропонуймо і робімо. Бо демократія, то наша влада, то –
святе. Не віддаваймо святого псам і свиням перлів не кидаймо, то й заживемо по
святому.
| 
