ЛЮДИ ЧИСТОЇ ДУШІ ЧЕСНОГО СЕРЦЯ
Прочитавши цей заголовок, читач подумав:” Усе, вже й
газета ВМ стала не щирою, лицемірить, як більшість.” Справедливо так думати, бо
й я б не повірив, що такі десь є. Тим-паче, що мова піде про вибраних
активістів суспільства. Це, мабуть, не у нас.
Була в одній країні перебудова. Це була найбільша
держава з великою армією, але коли в ній стало найбільше брехні і безбожності,
то Бог знищив її без краплі крови. Утворилося з неї чимало немалих країн,
звичайно з думкою, що у них вже брехні й безбожності не буде. До однієї навіть
дійшло до розуму, що битою завжди стає найбільше та країна, у якої найстрашніша
зброя, та й швидко збула свій атом. Хотіла так саме й брехню свою комусь
віддати, але та брехня всілась у душах спокусливих і не вилазить. Б’є, то того,
то того і ніхто їй ради не дасть.
Хто вже брехнею битий багато, стали прагнути правди,
справедливості. І стали шукати, хто б це з брехнею справився? Подивилися, на
кому менше брехні видно, і кажуть:” Давай ти, роби в нас справедливо.”
Став він дещо робити, але ж тих, хто його обрав
треба (по-справедливості ніби) не скривдити, то й виштовхав їх в начальство ( і
тих, хто щирі, і отих, хто гучніше кричали під час боротьби на виборах, як
вже його перемагало). Ті ж, що може й щиріші з ним були та крісла не попало,
гадали що й з ними вже по щирому буде, усе по правді, та й покинули те місце де
відстояли перемогу, мерщій по домівках розбіглися—чекають, хто й їм правди
принесе?
А правда –то, наша, давно калікою стала, на ноги
звестися не може. Брехня ж придивилася (що тих, хто правду відстоювали — розбіглися,
нема, а там, куди вони пороз’їжджалися, їх 1 на 1000 — не помітно), що ніщо ж
не перешкоджає — та й, по тих шляхах де Правді свободу дали, побігла. Спочатку
по закутках, а після все більше на битий шлях. І стільки її ще недобитої, що й
Правди не чути. Правдолюбці поодинокі б’ються, добиваючись правди, але толку
мало. Там добився за рік,—там дві біди нажив. Що робити? Дійшло до декого, що
поки країну не зробити правдивою, своєї правди, як й доб’єшся—радий нею не
будеш, а як перестараєшся, то й уб’ють. Ото ж ті, хто, шукаючи правди,
здибалися по судах, прокуратурах, меріях, соцзахистах, міліціях—порозумілися й
кажуть: доки ми кожен своєї будемо шукати правди, то нас втоплять у загальній
брехні. Об’єдналися, стало веселіше, світ Добрий добре” в них побачив—допоміг.
Й було б все добре, та ота спокуса (що ніби треба раніше за своє боротися) над
багатьма ще верх бере. Накинулись кожен: давай вперед мою правду відстоювати і
знову ж до початку вернулися — розпався гурт. Бо ж де усім справедливості
взяти, як її ще не зроблено. Проте не усі такими стали. З’явилися ті, хто
твердо переконанням керуватися захотів отим: перше—спільне, після—ближнього, а
вже після—своє. І спільне робитиму перше те, що в інтересах усіх, а не когось
особисто, потім ближньому та так, щоб не шкодити нікому іншому, а після й собі
так саме не шкодячи іншим. Виявилося, що Америки вони не відкрили. Бо й до
курки дійшло, що, як не будеш гребти від себе, то й собі знайдеш менше, а як
подадуть, то потім заріжуть за те, що годували. Придивляюся я, і дивуюся,
сліпоті впертій народу цього. Кожна людина окремо і весь народ хоче, щоб був
Рай на землі. Усі знаємо, що для того треба Царства Небесного, бо поки царство
чортове, то й життя пекло. Приклада Бог дав: покинув Царство Небесне прийшов на
грішну землю ради людей, знаючи що вони Його заколють, розіпнуть і повісять. І
сказав будьте, як Я. Невже не зрозуміло,
що треба ставати такими ж стійкими й витривалими, проявляти любов свою і
вірність Богу, чинячи правосуддя, відстоюючи правду і справедливість.
Ненавидячи зло, так саме, як Він спускатися з Любов’ю на землю до грішних
чорноробів, не чекаючи, що вони тебе будуть носити на руках, а паскудитимуть,
плюватимуть в душу, засудять і розіпнуть, — але попри все це чинити їм добро, а
їх добротворцями. Перестати шукати серед високих” чинів святих, а робити все
для того, щоб туди святі потрапили. Такі, як Святий Павло, який казав
безбожному правителю: тебе битиме Бог, ти стіно побілена... . Ти ж сидиш, щоб
судити мене за законом, а наказуєш бити мене проти закону?” (Писання. Дії
святих апостолів, розділ 23, вірш 3). Бо лише тоді, коли народом і країною
правитимуть Божі — ЛЮДИ ЧИСТОЇ ДУШІ ЧЕСНОГО СЕРЦЯ, буде можливість здійснення
бажань добрих людей. Лише виявивши і знищивши зло такою Любов’ю і такою
Вірністю, не щадячи себе, вродимо Правду і лише тоді прийде справедливість.
Анатолій
Войтко
|
