КОМУ СКАРЖИТИСЬ СУДДЯМ?
«Держава
забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності
суддів» (Стаття 130 Конституції України)
Мабуть, немає сьогодні такої проблеми, у якій останню крапку не ставив би суд.
Чи то виправлення помилки у прізвищі, чи то невиплачена роботодавцем заробітна
плата, чи то переорана сусідом межа, чи то неправомірні дії посадової особи,
тощо — народжують численні позовні заяви і скарги до суду.
Мені, як адвокату, добре відомі умови діяльності суддів.
Лише в минулому 2002 році Летичівським районним судом в складі 2 суддів
розглянуто 121 кримінальну, 590 цивільних та 1085 адміністративних справ. А за
два місяці поточного року вже розглянуто понад 30 кримінальних, понад 200
цивільних та близько 250 адміністративних справ, що свідчить про тенденцію до
неабиякого зростання їх кількості.
Для некомпетентної у судочинстві людини важко сказати, багато це чи мало.
Давайте оцінимо разом.
За моїми особистими підрахунками, сама проста кримінальна справа потребує
щонайменше чотири години робочого часу, а складна може розглядатись протягом
десятків годин, «розтягуючись» на місяці.
Що ж стосується цивільних справ, то вони вимагають, з моєї точки зору, ще
більше витрат часу, ніж кримінальні справи.
Процедура ж розгляду адміністративних справ простіша, ніж кримінальних, але
й вона потребує від суддів відповідного письмового оформлення рішень, тобто,
значної витрати робочого часу.
В 2002 році у кожного судді летичівського районного суду було не більше 200
офіційних робочих днів з урахуванням вихідних, святкових днів та відпусток.
Отже, теоретично неможливо було виконати ту роботу, яку практично виконав
наш суд, умови функціонування якого належними назвати аж ніяк не можна, а слід
визнати декларативність статті 130 Конституції України.
В свою чергу, дана проблема породжує відтік високопрофесійних кадрів.
Так, в Летичівському районному суді працює лише дві третини суддів від
штатної кількості, і виправляти ситуацію відповідальні за це органи зовсім не
поспішають, бо затягнулась вже вона на три роки.
Складається враження, що в цьому криються глобальні інтереси тих політичних
сил, які не бажають зміцнення та вдосконалення судової влади.
Варто нагадати, що незалежна судова гілка влади в районі, мабуть, одна з державних
установ, яка не має комп’ютерної техніки, автотранспорту, коштів на ремонт
приміщень тощо.
Але чи має це відношення до життя пересічних громадян?
Звичайно, що так!
Адже кількість і якість знаходяться у діалектичному протиріччі, тобто,
збільшується вірогідність судових помилок, а зменшується можливість громадян
швидко захистити свої порушені права і законні інтереси в суді, бо він, не лише
через штучну тяганину справ, а й з вини держави, фактично завалений справами.
Члени районного осередку «З’єднання борців «За справедливість», оцінюючи
дану ситуацію, вважають за необхідне і суддів рахувати своїми потенційними
підзахисними, оскільки їх конституційні права на належні умови праці грубо
порушені.
| 
