ХТО БУДЕ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ
Українці голосувати
через співчуття комусь і через страх перед кимсь, вже не будуть. Бо це вже
проходили. Менше значення матимуть, з
цієї ж причини, і інші старі та свіжі гидоти типу Артеківських, Лозінського,
хоч би як їх не політизували.
Для виборця 2010 року
однаково, хто з депутатів, від якої партії вчинив ту чи іншу гидоту, бо у
прихильників будь-якої політичної сили нема сумніву, що їх обранців намагаються
оббрехати і використовують для цього підконтрольну владі судову систему.
Супротивники виборці, єдині у переконанні в аморальності усіх політиків. Знають, що це взагалі не може відбутися в
цивілізованій країні, там такі люди, тим паче ті, хто з темним минулим, не
потрапляють в депутати, міністри, правоохоронці.
Тому, Президентом стане
той, хто пояснить народу, чому, при його владуванні, влада виявилася такою
далекою від народу, настільки зневажливо відноситься до людей? Чому при ньому, ґвалтують беззахисну дитину,
беззахисну країну, чому усі — беззахисні ?
Особливо вражає
сучасного виборця у кандидатах — роз’їжджувати на шикарних машинах, живучи (з
декларацій про доходи) на скромну чиновницьку зарплату; будувати розкішні особняки на цю ж зарплату;
відпочивати на найдорожчих курортах, лікуватися в найпрестижніших медичних
центрах, дітей вчити в дорогих школах і вузах на Заході; скуповувати за безцінь
підприємства ... При цьому, виборцю,
надто гидко слухати кандидатів, що борються з корупцією. Бо він знає, що й там, на тому місці, де нині
є влада майбутнього Президента, у,
нечистого на руку, чиновника все, що награбував, — виставлене напоказ, що
самовдоволений олігарх — купив за безцінь завод і знищив його, що майбутнє
будь-якого починання в країні — залежить від прокурора, міліціонера і
податківця... У справі Лозінського,
людину вбили не тому, що це був якийсь викривач корупції, не тому, що чимось не
догодив панові, а задля задоволення, —
розвага, і ніхто з присутніх такій розвазі не здивувався, — можна зайця
поганяти, а можна і людину, і українці це бачать, то кому рука підніметься
проголосувати за чергового брехуна?
Народ, який все це
бачить не вважає вже, що так треба, тому небагато вдасться найняти тих, хто
несамовито вигукує прізвище чергового вождя в надії, що вождь прорветься на
самий верх влади і там вже точно з народом хоч чим-небудь поділиться. Більшість
виборців бачать у кандидатах на пост Президента України тих, що ставляться до
народу з практично неприхованим презирством, як до кріпаків, які не зрозуміли
вчасно, як влаштоване життя, і котрі існують тільки для задоволення потреб
пана.
Отже, лише той
кандидат, хто намалює виборцю нового вектора розвитку, у який виборець повірить
й на словах, — буде Президентом України.
Тому, ганити опонента не єдиний головний мотив цієї передвиборчої
кампанії. Чекати не треба, щоб люди показали політикам, прокурорам, податківцям...,
хто в цій країні насправді хазяїн (люди ще цього не знають), бо досить, що
політики це вже знають.
Президент має знати
також, що українці, які хочуть кращої долі, не навчаться бути сучасними і
моральними людьми найближчим часом, якщо їм для цього не запропонувати вихід, у
який би вони повірили, і який завжди є. Не цікавиться народ, звідки у чиновника
все його виставлене напоказ, чому олігарх купив за безцінь завод і знищив його,
чому майбутнє в країні залежить від прокурора, міліціонера і податківця..., бо
знає, що той — нечестивець. Виборці готові проголосувати не "за чергового
брехуна", але їм треба це, глибоко закопане щастя, показати. Виборцю
надоїло, що їх чиновники виховували, як своїх кріпаків, набридли й керівники
країни - безвідповідальні балакуни. Нам треба правителів, найнятих нами
(виборцями) для ефективної роботи!
Тому, Президент повинен
знати вихід та тих, глибоко закопаних, що можуть вивести народ з прірви досі
існуючого вимушеного невігластва. Бо справа народу справді закопана глибоко
великими грішми олігархів. Її тримають у підземеллі, під виглядом демократії,
якої у нас ще нема (особливо свободи – слова, потрібного трудовому народу). А
усяка спроба еліти - лідерів громадськості, вірної народу, викопати її, щоб
вирішити усім миром, закінчується гонінням спроможних вивести і показати вихід,
карається позбавленням фінансування ...
Тобто, той, з
кандидатів, щирий у ставленні до народу, котрий змінить своє олігархічне
оточення і тих деяких, котрі служать кандидату нині, на людей, спроможних
піклуватися радше за інших, ніж за себе
Анатолій Войтко - голова Ради з’єднання борців „За
справедливість”, голова редакційної ради газети „Вісник малозахищених”
|
