Глибоко
вдихнути – все важче
Нарешті
ЗМІ прорвали мовчанку про туберкульозну катастрофу на Україні.
З
телеканалів, після 26 квітня, фахівці високого ґатунку стали сповіщати нас, що
ще 10 років тому Україна переступила поріг рівня епідемії, і що сьогодні він вже перевищений втричі. Про
Ізяславський р-н на Хмельниччині заявили, що на його теренах лише за минулий
рік епідемія виросла втричі.
Я
думав, що в інших регіонах України краще, та помилився. Телебачення каже, що
найбільше вражені південно східні області України, називали Луганщину – 3 місце
по біді. Перше – друге місце не називали. Та на жаль, на відміну від змагань,
де на переможців очікують нагороди, де можуть перше - друге місця не
завойовуватися, чи не присуджуватися, то у біді – вакансій не буває.
Вірогідніше,
що цими областями керують особи, яким не сподобається повідомлення такої
правди, а з ЗМІ вони завбачливо живуть „дружно”.
Де
найкраще – назвали: на Івано-Франківщині (на Прикарпатті), туди держава вгепала
3,5 мільйонів гривень, щоб цю біду стримувати, там діє 3 санаторії проти цього
типу біди. Скільки ж мільйонів треба Луганську, де ні Карпат, ні таких
санаторіїв не може бути?
Що
ж це діється люди? СНІД на Україні прижився за ці ж роки теж найкраще, і не
треба вже зраджувати дружини, щоб вхопити це нещастя, навіть, ще не вродившись.
Бо таку „нагороду” маємо після кожного звернення до медичного закладу за
допомогою: за уколом, операцією, переливанням крові... А усі хвороби кровообігу? В містечку
30 000 населенням біля АЕС в один день може трапитися сьогодні десять і
більше інсультів. Куди ми йдемо, що робимо? Що вже казати про пухлини. Перше
місце по них, кажуть, тримає Запорізька область. В якій розміщено найбільше
атомних реакторів і південноукраїнська АЕС там поруч.
За
це, безкоштовно кличуть нас на флюорографію (де кажуть: „глибоко вдихніть, не дихайте”),
медогляди проходити, стають необхідними профілакторії, санаторії, центри
реабілітації..
Чому
нам не кажуть звідки росте ця біда, після чого вона стала нестриманою саме на
Україні. Де дівся імунітет наш до хвороб?
Чому
нас до сьогодні дурять, що мучимося від спалювання вугілля, якщо ми його
набагато менше палимо ніж у роки максимального користування? Чому тоді таргани,
мухи жили, а ось — виздихують? Минулого року ВМ, здається, писав про
експеримент над мухами, які по третьому поколінні після радіаційного впливу
стають безплідними, то може це цей експеримент сам по собі поширився від
достатньої кількості „природного” впливу?
Нам
кажуть гази вихлопів автомобілів. – Не без цього, кількість росте, але ж –
шкідливість викидів понижується порівняно в межах росту кількості автомобілів
(також понижується, за рахунок обмежень нормами викидів у розвинутих країнах).
Та й треба визнати, що становище катастрофи вимирання українця не йде у
порівняння з вимиранням у тих країнах, де таких викидів не менше.
Автомобільним
магнатам певне вигідна така увага, вони собі конкурують: автомобіль викидає
менше — продають більше.
Кажуть,
потепління глобальне йде. Йде, але ж там, де Чорнобиль не вибухав, де не
пускали після нього АЕС, що поповнюють
щоденно повітря і води своїми, недослідженої шкідливості, викидами – там
нема трикратних епідемій!
Чому
нам не кажуть, що розпад елементів ядерного палива (альфа, бета-часток,
плутонію...) все зростає і все швидше та про те, що ніхто не знає, що із цим
робити.
Чому
нам не пояснюють, що жоден саркофаг (контаймер, чи ще як би його не називали),
будь-яке інше укриття – не зупиняє цю біду. Що ніхто ще не знає усіх
можливостей цієї біди, а її, крім Чорнобиля, додатково щоденно поповнюють усі
діючі АЕС. Як нам кажуть: „в допустимих нормах”. Якби ж ці норми хоч рівня
Карпатського були, а то ж – післячорнобильський цей рівень, давно перенасичений
уже й трагічними наслідками.
Безсовісна
медицина мовчала, 10 літ, бо заробляє на лікуванні. Звичайно, є Бог й на їхню
не мудру голову. Багато й їхніх близьких, знайомих вже караються від цих бід, може зрозуміють на
чому заробили, то може дійде та розповідять тим, хто сьогодні служить вірно
біді, а не здоров’ю людей і нації в цілому – виявлять усю безглуздість
нав’язаного самознищення.
Проте,
нам, люди з глуздом, треба втручатися, не чекати, ні від лікарів, ні від влади,
а усім, хто уявляє (зрозумів, відчув), що то вже є – гуртуватися до спільної
боротьби. Дітей вже не спасти – нізащо жертвою стали, хворітимуть, старші
калічитимуть і передчасно вмиратимуть, та дасть Бог – внуки подякують.
Іван Висновок
| 
