Вісник малозахищених

І від лицемірства щодо істини у цій біді вжахнувся не менше, як від самої події.

Джерело http://www.dt.ua/3000/3320/65990/

Автори публікації хочуть, щоб її розуміли так, ніби у всіх, хто професійно зацікавлений у швидкому та якісному вирішенні проблеми ЧАЕС і об’єкта «Укриття», дедалі більше наростає тривога, що цих проблем у досяжному майбутньому не вирішать. І причини цього — не так у складності самих проблем, як у взаємному небажанні відповідних керівників — як із боку України, так і з боку Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) — їх швидко і якісно вирішувати. Не полінувалися автори підтвердити це й справді об’єктивними фактами. Нижче я їх дещо наведу, але пропоную читачу прочитати цей матеріал повністю за вказаною адресою в Інтернет. Треба сказати, що якби серед авторів цієї статі не було причетних до вродження атомної біди, я би теж перейнявся їхніми турботами, а так не йму віри їхній щирості. Бо тривога дійсно наростає, навіть іноді у професіоналів, але суть тієї тривоги нещира, а звідси й істина неповна.  Отже, що навели автори за факти, без сумніву це правда. Зокрема.

1993 року Україна проводила міжнародний конкурс на найкращий проект перетворення об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему. Однією з умов цього конкурсу, затверджених урядом України, була вимога завершити будівництво нового безпечного конфайменту (НБК) протягом п’яти років, тобто не пізніше 1998-го (НБК раніше звали саркофаг). 1997 року під егідою «великої сімки» та Європейської комісії розроблено і схвалено парламентом України план SIP, у якому узгоджувався термін будівництва НБК — 2005 рік. 8 грудня 2005 року Президент України Віктор Ющенко під час перебування в Чорнобилі заявив: «...у 2010 році буде побудовано нове «Укриття». У 2010 році цей об’єкт має бути введений в експлуатацію. За підсумками трьох міжнародних асамблей, із необхідних 1 млрд. 91 млн. дол. країни-донори погодилися виділити 930 млн. дол., і касове наповнення цього фонду становить720 млн. дол.». 15 січня 2009 року вийшов Закон України «Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». У цій програмі терміна «введення в експлуатацію» НБК взагалі немає. Натомість є обтічна фраза: «...в обсягах фінансування і графіка виконання робіт (надання послуг), що передбачені контрактами міжнародного плану проведення заходів на об’єкті «Укриття». Останнє, як відомо, здійснюється під егідою ЄБРР. 16 січня 2009року (тобто наступного дня після прийняття Закону «Про Загальнодержавну програму...») підписано угоду між урядом України та ЄБРР щодо виділення 135 млн. євро для якнайшвидшого завершення будівництва саркофага на Чорнобильській атомній електростанції. Про це заявила прем’єр-міністр України на спільній прес-конференції з президентом ЄБРР Томасом Мировом. За словами Т.Мирова, новий безпечний саркофаг — унікальне явище, нічого схожого ніколи не будували. Президент ЄБРР також вважає, що говорити про якісь конкретні терміни будівництва поки що неможливо: «Нам хотілося б, щоб на 2012 рік ми мали конкретні хороші результати на майданчику, оскільки вважаємо, що 2012 рік — надзвичайно важливий для України».  — У наведених фактах все так, а у висновках щодо них?

Автори виділяють у словах Президента ЄБРР, розпорядника коштів Чорнобильського фонду «Укриття» (ЧФУ) та прем’єр-міністра України протиріччя у тім, що прем’єр каже: «виділені для його країни 135 млн. євро необхідні для якнайшвидшого завершення будівництва саркофага, — інший …стверджує, по суті, протилежне: «...говорити про якісь терміни будівництва НБК неможливо».  Так судити не справедливо, адже у Європи є підстави не вірити Україні у цій справі, бо скільки грошей не дали, а звіту нема. І хто покараний за їх зникнення? Чому ж автори вважають, що Президент ЄБРР мав беззаперечно підтримати злодійство?

У своїм лицемірстві автори дійшли того, що критикують Президента ЄБРР й за те, що він ув’язує прискорення будівництва НБК із надзвичайними подіями в Україні у 2012 році — Євро-2012. Про що мислять, з морального погляду, автори публікації, невважаючи за важливе безпеку від радіаційної небезпеки  мільйонів вболівальників, які збираються приїхати в Україну в епіцентр небезпеки? Лише долар, замість зіниці в оці, може так затуманити зір. По тій же причині авторам публікації заважає одвічний принцип «хто платить, той і замовляє музику». По-перше принцип по своїй суті правильний,  бо той, хто платить, повинен відповідати за наслідки, а не закривати очі на те, що оплатив: добро — чи зло; по-друге,  чому Європі, за наслідки від Чорнобиля, переживати більше за українців, які вимирають, заявляючи, що радіація їх не подолає і вона їм не заважає? Чи може ви вже передумали? — Мабуть, на жаль, ще не дійшло.

Автори, заявляючи: «Дедалі більше загострюється питання обмеженості терміну безпечної експлуатації НБК.», не ставлять питання вивчення величини небезпеки наслідків Чорнобиля суспільству, а навпаки, піклуються щоб їхні проблеми відділити від цієї явно важливішої. — Чому?

Найнебезпечнішим видається авторам тієї публікації «абсолютний безлад у питанні завершення будівництва НБК. Таку ж саму, до болю знайому (кажуть автори публікації) картину ми спостерігаємо і з будівництвом інших ключових об’єктів інфраструктури зняття ЧАЕС з експлуатації, що також передбачені Меморандумом про закриття ЧАЕС. Ідеться про сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), про завод із переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ), про промисловий комплекс із поводження з твердими радіоактивними відходами (ПКПТРВ). …У Загальнодержавній програмі-2009 конкретні терміни введення в експлуатацію цих об’єктів узагалі не передбачається.»

Хто бачить справжню ціль статі у «Дзеркалі тижня», того не здивує,  що грамотні мужі таке ставлення керівництва України і ЄБРР до проблеми ЧАЕС — «Укриття» називають «знущанням зі здорового глузду». Для того щоб глузд десь з’явився, треба щоб такі грамотні пояснили усю загрозу винищення людства, починаючи з загрози Україні, ядерним монстром. А цього ж нема, то чому дивуються автори, що: «Зникла та особлива увага, з якою громадська думка як України, так і світу колись ставилася до вирішення цієї проблеми. … Складається стійке враження, що сучасне суспільство поступово схиляється до думки про раціональність передачі вирішення проблеми ЧАЕС—«Укриття» на плечі майбутніх поколінь.». Отже й авторів — фахівців хвилює інше (косметика, а не хірургія прогресуючої злоякісної пухлини), то чому переживати, тривожитися нефахівцям? У них що, дітей більше, чи вони їм дорожчі? Проте, читаймо далі.

«Все сказане (кажуть автори тієї публікації)  цілком стосується й «Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». До того ж її розробляли понад 10 років (приблизно по півтори сторінки на рік), і на це було витрачено мільйони бюджетних грошей (понад 100 тис. грн. за сторінку).»

Проблема у вас, — панове  автори! Бо це ви грамотно, але не чесно, по відношенню до свого народу і суспільства взагалі,  відділилися, і це видно, бо кажете, що причина всьому цьому у: різкому ослабленні зовнішньої напруженості самої проблеми ЧАЕС — «Укриття».  Що ж ви хочете, якщо ви внутрішні, а ми українці,  із усім світом—зовнішні? Тягнучи ковдру на себе, забуваєте про небезпеку загинути й під нею. Комусь треба заявити, що ці кошти, що вирішують лише ці проблеми, загрозу гибелі від наслідків не знімають, а ви цього не робите. То ж, і з вашої милості, і вам подібних, є такі факти:

— «велика сімка (вісімка)» практично перестала займатися проблемою ЧАЕС — «Укриття»;

— ООН у 2007 році прийняла резолюцію про завершення після 2016 року активної фази своєї діяльності з чорнобильської проблематики;

— громадськість — противники мирного атому, дедалі менше звертаються до проблематики ЧАЕС — «Укриття»;

— майже повна втрата інтересу засобів масової інформації в Україні до проблематики ЧАЕС — «Укриття».

У вас, як ми бачимо, переважає турбота про гроші, а ми все більше хворіємо, вимираємо. Скажете: то що, грошей не треба? — Треба! Але вперед скажіть нам про те, що ви нам дали Чорнобильською катастрофою, яке лихо нас чекає? Потім, яка гарантія, що саме ви це лихо поборете?  А головне, переконайте своїх вмираючих українців, що це через мирний атом вони хворіють та мруть і тоді вони заволають, їх почують, а ви отримаєте гроші.  — Не влаштовує вас таке. Поки ви живі, не вистачить вам совісті визнати, що нам – людству, подарували. А було б справедливо. Та вам в героях хочеться ходити. Але запитайте своїх колег, що вже перед смертю від цієї біди, яке то геройство?

Визнаю слушним: «Слід звернути увагу на ще одну велику ваду політики України стосовно проблеми ЧАЕС — «Укриття». Річ у тому, що в багатьох відповідальних працівників в Україні, а на ЧАЕС — майже поголовно склалося переконання: оскільки Захід «нав’язав» Україні закриття ЧАЕС, то саме він (конкретно — ЄБРР) повинен побудувати під ключ і передати Україні всі об’єкти, перелічені в Меморандумі про закриття ЧАЕС. Тим часом ЄБРР, навпаки, вважає, що його завдання полягає тільки в розпоряджанні коштами ЧФУ і Рахунком ядерної безпеки. Тобто стежити за тим, щоб ці кошти використовувалися за призначенням і ефективно, а вся організаційна й технологічна діяльність з вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття» має здійснюватися Україною, але за західними стандартами.»

Та на відміну від авторів я вважаю, що достойно вийти з цього штучного (тобто свідомо створеного корупційного) глухого кута, неможливо, саме тому, що є  сили в Україні, які знюхалися з подібними собі у Європі, і все робитимуть для того щоб ця проблема поглиблювалася, бо вони на ній нечесно наживаються, а та сила (громадськість і ЗМІ, про яку й ви так згадуєте), яка могла би з успіхом їй протистояти, приспана вами. Чого я так вважаю?

Ставлячи питання: «Чи є вихід з усієї цієї плутанини, в яку наразі загнано проблему ЧАЕС — «Укриття»?» Автори відповідають, що «полягає він передусім у побудові в Україні професійно-патріотичної вертикалі управління процесом вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття» як самостійного завдання загальнодержавного і світового значення, яке не пов’язане безпосередньо з діяльністю із захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії.»  Як ви гадаєте, — чому так? Чому автори проти вирішення проблеми саркофага і ЧАЕС через пов’язання її безпосередньо з діяльністю із захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії? У чому таке пов’язання стало їм на перешкоді? На це питання автори не дають відповіді не випадково! Бо це можна пояснити, лише тим, про що я вже сказав: присутність у вирішені проблем Чорнобиля щирої у прагненні безпеки людству громадськості, дійсно є перешкодою усім нечесним у фінансуванні їхньої частини у проблемі фінансування загалом. А з іншого боку, пов’язання заважає  атомникам продовжувати вводити в блуд населення щодо «ядерної безпеки». Адже треба доказувати про ядерну небезпеку, щоб отримати кошти на будівництво нових ядерних блоків. А це вже буде смішно — і не входить в плани атомників. 

Може хто сумнівається у такому висновку, то читайте далі тих самих авторів і зрозумієте справжнє ставлення атомників до проблем безпеки. «Єдина справді складна науково-технічна проблема, яка є наразі в діяльності з вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття», — вилучення з об’єкта «Укриття» паливомісних мас. Але саме нею ніхто на цей час серйозно не займається. Інші види діяльності щодо об’єкта «Укриття» цілком укладаються в нагромаджений на цей час досвід атомної енергетики, атомної промисловості, цивільного будівництва й радіаційного захисту (в останньому випадку без урахування завдання забезпечення ядерної безпеки, що, з огляду на об’єкт «Укриття», безперечно, потребує суто індивідуального підходу). А такі роботи, як будівництво і введення в експлуатацію СВЯП-2, ЗПРРВ, ПКПТРВ, для фахівця — елементарні, і їх провал на ЧАЕС обумовлений виключно недостатнім професіоналізмом керівництва підприємства».

Тобто, проблемою більшою ніхто не займається, а скажіть, якщо й зробити менші, то який толк? Звичайно, що кашкет голову від сонця захистить, а — від радіації?

Запитайте в школяра: що спиняє радіацію? І відповідь отримаєте правильну: — Ніщо! Цю відповідь жоден професор не спростував ще, але й жоден вичерпно не сказав нам, що вона з нами зробила, і робить, і що ще зробить. Чому? А тому, що в МАГАТЕ, зокрема і в атомного монстра взагалі, грошей багато на врегулювання психічної обстановки в зонах потенційного впливу ядерних об’єктів. А в зону впливу їхніх коштів попадаються і професори безсовісні.

Закінчення публікації слушне: «Рівень небезпеки «Укриття» вже наближається до критичної точки! Ми повинні раз і назавжди визначитися: проблема «ЧАЕС — «Укриття» — це ядерний монстр, що смертельно загрожує Україні, чи це ясла, з яких годуються чиновники?! Тим паче що, судячи з «успіхів» у виконанні Меморандуму про закриття ЧАЕС, для себе ЄБРР уже давно в цьому питанні визначився!» щодо конкретної проблеми, і щодо визнання монстром цього ядерного об’єкту, але мене дуже тривожить те, що автори у цій публікації зробили все можливе, щоб люди не бачили усього ядерного монстра, який постійно росте від діючих ядерних блоків, поповнюючи радіоактивними елементами, давно переповнене ними навколишнє середовище і наші нутрощі. Люди ж, куплені й обдурені, здатні й нутрощі, й життя продати, аби монстра посмоктати. Схаменіться всі! Бо отруту смокчете собі і прийдешнім поколінням. Будьте милосерді вперед самі. Покайтеся й просіться, то Бог помилує.

Григорій Цвях