Вісник малозахищених

У земнім житті найжорстокіші покари завжди чекали тих українців, хто проявляв будь-який спротив владі.

Довго і багато вікова окупація українців привела до того, що вони, з одвічних бунтарів, стали смиренні й впокорені.

І у Духовнім житті, Бог кличе впокоритися Йому, бути смиренним перед Ним, не судити, не гніватися... навіть бути покірливими один до одного.

Ось цей комплекс впливу  (земного і Небесного) вчинив так, що українці стали такими.

Чи ж відповідає справді це Божому промислу (задуму, творінню - від слова мислити)? — Ні! Бог каже: противтеся дияволу і втече він від Вас;   ненавидьте зло; не будьте переможені злом, але перемагайте зло добром; гнівайтеся, але не грішіть; не суди не будеш судимий, бо яким судом судите ви, таким судом судитимуть вас...

Хто ці, хто судитиме нас по Божому, коли ми згрішили судивши інших?

На перший погляд, щодо вимоги впокоритися, наче все зійшлося. Але ж, чи виконується при цьому ота частина Христової Євангелії, котра вимагає судити (того, хто судив —тим судом яким судив він)?

Написано, що святі судитимуть світ. А де вони? Де ті, хто вміють гніватися на мене (навіть карати мене, бо ж як треба мене грішника судити, то й треба покарати) і при цьому не грішити — ненавидячи зло моє, судити мене тим судом, яким я когось засудив? Й при цьому любити мене, навіть тоді, коли я ворог. І тут мається на увазі не той лише суд, що у судовій залі, а й суд повсякденного мого життя. Коли я на когось сказав погано, не бувши сам кращим. Коли я когось покарав невинного. Так-так. Не знайдете у Біблії, що винного не треба карати. Нема такого застереження. Навіть у прикладі, коли до Христа привели, зловлену у перелюбі перелюбницю, Він не каже не судити, а каже (тим, хто сам без гріха) кинути (тобто судити) в неї каменем.

То хіба осудив би Христос когось, після того, що Він сказав, якби знайшовся там один не грішний чоловік і кинув каменем у грішницю? — Ні! 

Що милість вище за суд — це так. Але ж, перше це суд. Отже,  милувати добре, але як милувати того, хто не кається у вчиненому? То ж, свята людина, яка береться судити грішника, добре чинить, якщо вона судить про те, у чому сама справді свята (нема в неї ні колоди, ні скалки в оці — бо вийняла вперед собі, як Бог наказав). Така людина й спроможна простити навіть тих, хто не кається, грішить  через дикий розум. Скільки вовка не бий, ласкавішим не стане, а от ласкою-милістю змалку, і вовк за товариша виросте. То, що ж чекати коли з дикого стане свійським чи святим? — Ні, бо на такого ж потрапить й повбивають один одного. Без суду, певне, не обійтися, але людина, яка судить грішника, повинна бути такою чистою, щоб її суд не міг повернутися на неї (написано: святий судить все, а його ніхто не може судити). Як же це, якщо я суджу того що крав, а сам теж крадій, то хіба я буду неосудний? Осудний! Мене судитимуть так, як я судив. Але чому я не боюся судити? Якщо суддя ніколи не крав і для судді красти гидко, то хіба судді може бути страшно, що й його осудять так, як судить він того, хто краде? — Ні! Але, якби я вкрав після того, як судив іншого, то хіба не справедливо засудити й мене? — Справедливо!

І коли суддя судить отак по-Божому, то хіба це він судить? — Ні, судить Бог, бо чиниться суд не у гніві людськім, а чітко по слову Божому: за яким законом ти судив — таким й тебе осуджено.  Ось чому ми знаємо, що — Бог суддя (бо суд відбувається і стається за Його Словом) і знаємо, що Христос запитує: хто Мене поставив вам суддею чи подільником? 

То ж, якщо хочемо бути не осудженими, то не “не судімо”, а — не грішімо! Якщо ж грішимо, але хочемо мати справедливий суд — маймо святих суддів!

Судив, за Словом Божим,

Анатолій Войтко