Для
того, щоб мати державу, відповідальну перед людиною за свою діяльність щодо утвердження і забезпечення Конституційних
прав і свобод людини*: верховенства права; захисту прав усіх суб’єктів
власності; зобов’язання державних службовців діяти лише на підставі і в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; не
відчужуваності і непорушності прав і свобод людини; гарантії Конституційних
прав і свобод; рівності перед законом; захищати життя і здоров’я інших людей
від протиправних посягань; на повагу гідності; на свободу та особисту
недоторканість; на свободу об’єднання для захисту прав і свобод інших громадян;
володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, не бути протиправно
позбавленим права власності; на підприємницьку діяльність, яка не заборонена
законом і обмеження цього права для депутатів, посадових і службових осіб
органів державної влади та органів місцевого самоврядування; на працю,
можливість заробляти собі на життя вільно обраною працею; на соціальний захист;
на житло; на достатній життєвий рівень; на охорону здоров’я, медичну допомогу
та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на
відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; оскарження в суді рішень,
дій і бездіяльності органів та посадовців органів влади, представниками яких
вони є; будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і
свободи від порушень і протиправних посягань; відшкодування матеріальної та
моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів
державної влади; знати свої права і
обов’язки; вільно обирати захисника своїх прав; не обмеження конституційних
прав і свобод людині і громадянину; дотримання кожним обов’язку неухильно
додержуватися КУ та законів України, не посягати на права і свободи, честь і
гідність інших людей; визначення виключно законами України прав і свобод людини
і громадянина, гарантій тих прав і свобод, основних обов’язків громадянина,
засад цивільно-правової відповідальності, діянь, які є злочинами,
адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за
них; на правосуддя здійснюване на засадах: законності, рівності перед законом
тощо
—
необхідно, щоб єдине джерело влади в Україні — народ, здійснював владу безпосередньо і через органи
державної влади та органи місцевого самоврядування!
Усе,
вище зазначене, благо, дароване нам
Богом — вже записане у нашій
Конституції. Чому ж його нема? Бо ми не забрали ще владу у тих, хто ці блага
вважає не нашими, а своїми. І поки ще не ми, а вони: і джерело влади, і народ,
і блага так ще: їхні і їм, а ми — ніхто.
Ми,
справді народ, що визначився таким на майдані, рано дозволили політикам творити
владу. Вони, спроможні, розумні й мудрі наші, виявилися ще не стійкими проти
спокуси швидко нажитися. Вони, іноді забираючи, від хапуг колишніх, уже
створені чи створюючи блага (власний бізнес) нашими руками, віддали належну
нам, за наш труд, частку благ не нам, а політикам. З розрахунку, що ті,
прийшовши до влади, їхньому бізнесу дадуть зелену вулицю, і блага їм тектимуть
рікою. Та вийшло справедливо, по-Божому. Відвернувся бізнес від народу, а Бог
від бізнесу. І жадібні, не народні політики зачавили бізнес!
На
часі запитання: чи вистачить тепер глузду у бізнесу розвернутися до такої
політики задом, до народу передом, тобто — до Бога лицем? Бізнесмени, до яких
дійшло, кажуть: “Яка б партія не прийшла сьогодні до влади, вона однаково
робитиме те, чого від неї вимагає суспільство, а суспільство сьогодні нічого не
вимагає — тільки стогне, і це показник того, що воно надзвичайно погано
самоорганізоване” (УНЦПД, 2009, Дмитро Ляпін). Там саме, ті ж бізнесмени
кажуть: “До влади прийшли бізнесмени не як представники громадських організацій
і виразники ідей бізнес-товариств, а як грошові мішки, які просто купили собі
місце, щоб забезпечити свій бізнес” і ще: “В жодній з партійних програм
серйозного, нормального розділу, який би дійсно виражав інтереси бізнесу, ми не
бачили...”.
Отже,
дійшло, а якщо дійшло, то що далі? Верхи не хочуть — низи не можуть? —
Неправда! Можемо! Бо до народу теж вже дійшло, а народ і бізнес чесний, це і є
суспільство, і якщо все всі розуміють, то певно настав час самоорганізуватися
на добре, створити ту політику, яка розверне течію благ від бізнесменів — олігархів,
до народу, який ці блага створює. Тому, очевидно, що чесним бізнесменам,
зацікавленим у зміні політики для можливості чесно розвивати свій бізнес, треба
допомогти фінансово справжнім (тим, що не служать сьогодні жодній політичній
силі, а народу) активістам громадськості від народу, — організуватися, щоб
Конституційним шляхом змінити систему влади, забрати в політиків-олігархів та
віддати справді народу. Чим справжні громадські організації (групи, і окремі
активісти), що щиро борються (часто без підтримки і при великих перешкодах) за
покращення життя в Україні, вигідні чесному бізнесу? 1.Розуміють необхідність
співробітництва з бізнес-асоціаціями як з представниками середнього класу, який
може забезпечити демократію в країні. 2. Менше хочуть. 3. Більше дадуть.
Тому,
перше, що пропонується чесному бізнесу: ми, організовуючись між собою,
допомагаємо організуватися й чесним бізнесменам у громадські структури із
справді чесними намірами, а чесні бізнесмени допоможуть фінансово, організувати
народне лобі (через нижче наведені та інші взаємовигідні зміни Конституції
України) ідеї зміни світогляду українця, щоб він повірив — що влада народна, на
якій і почнеться самоорганізація.
ДВА НИЩІВНІ УДАРИ ПО БЕЗЗАКОННЮ І
КОРУПЦІЇ ВРОДЯТЬ ЧЕСНУ ВЛАДУ!
Перший
удар — по беззаконню. У Конституції України повинно бути записано:
“Якщо
два рішення будь-якого посадовця скасовані, з тих що він прийняв за півтора
року, він не вправі займатися діяльністю у цій і спорідненій галузях”.
Сьогодні
багато рішень незаконних, частина з них скасовується, але відповідальності
нема. Гарантія позбутися посади без суду й слідства (бо це би чиновника
рятувало, бо суд і слідство корумповані), автоматично за другим скасованим
рішенням, гарантує, що усі рішення відповідатимуть законові, у тім числі і ті,
які гарантують їх діяльність.
Другий
удар — по корупції. У Конституції України повинно бути записано:
“Кожен
керівник (чи то обраний, чи то призначений) не вправі займати керівну посаду
більш ніколи, якщо за два роки керування не покращив(за основними показниками)
життя тих, хто його вибирав чи підлеглих. Ця вимога діє і тоді, коли й покращив
життя виборців чи підлеглих, але при цьому шкодив суспільству”.
Таким
чином, хто хоче нами керувати більш двох років, не спокуситься на хабар, не
послухає телефонного права, бо думатиме, як покращити наш добробут.
* Конституція України, ст.ст.: 3,8,13,19,21-22,24,27-29,
36,41-43,46-50,55-57,59,64,68, 92,129
|
