Роз’їзний характер робіт не мед! Бо добре знаю це із свого власного досвіду. Тисячі зруйнованих сімей, кинуті та осиротівши діти, це є наслідками саме тих заробітків. А що робити? Сьогодні нашого брата українця можна зустріти і в Африці, і в Європі, на всіх континентах де тикнути на мапі. Кидаючи дружин, дітей чоловіки різного працездатного віку їдуть куди попало, щоб хоч як-небудь полатати дірки у сімейному бюджеті. Щоб вивчити сина чи доньку у найдоступнішому для бідних слоїв населення інституті Водного господарства, а по закінченню зареєструвати на біржу, щоб отримував 160 грн.
Без усякого перебільшення впевнено скажу наступне: поважають українців на заході та годі! Працьовитий, дружелюбний народ, який став за 17 років незалежності донором експорту дешевої робочої сили за кордон.Останнім часом, як ви уже помітили, шановні, стало дуже популярно та актуально заохочувати робочу силу через ЗМІ. Різні «Феї» та «Няні» пропонують свої послуги по працевлаштуванню за бугром. Якраз про одну із таких поїздок і буде йтися в моїй розповіді, щоб прочитавши ті, хто планує десь вириватися зробили відповідні висновки.
Розпочалася ця історія ще до Паски 2007 року. Одна із новоспечених фірм на базі УБ Хмельницька АЕС, що носить назву «Електрод» розпочала терміновий набір спеціалістів на судно будівельний завод «Сточня Вісла» м. Гданськ (Польща) та у м. Вроцлав на будівництво житла.
Скажімо досить привабливо: робоча віза терміном на один рік, відрядні 30 доларів за добу і 500 грн. зарплата. Всього набігає 5000 тис. грн., житло, спецодяг за рахунок фірми. Чим перспектива не пріоритет? Одним словом розмалювали у своїй (липовій) умові ці «дядьки» все у рожевих фарбах! Лишилась справа за роботягами. Звісно, в такому місті як Нетішин, не є великим дефіцитом зварювальники та монтажники. Люди потяглися.
Спішать, здають ксерокопії документів, ну і звичайно гроші по 120 дол. гр. Польщі пану Бж Анджею, уповноваженому від цієї фірми, на відкриття візи, яка коштувала тоді 100 грн. майже 4 місяці збігло на оформлення усіх необхідних документів, дехто розчарувався і кинув цю брудну справу, а 9 чоловік дочекалися і 19.08.2007 р. вирушили в путь!
Зустріли нас гарно. Поселили в гуртожиток двохповерхового типу «Berlin» по 3 чоловіки в кімнату. Умови просто чудові. А найбільше враження, напевно, для всіх залишив медогляд, різні тести, євро апаратура, просто іспит! Психіатр навіть на кмітливість перевіряє.
Протягом чотирьох місяців працювали по бригадах із поляками. Початок робочого дня 6.45 кінець о 18.00 із двома перервами по 30 хв. Вісім годин, про які писалося у тій (липовій) умові ми набирали до 15.00, а решту, як виявилося пізніше, по 3 години робили на «дядю».
Гроші, котрі ми заробляли, цей завод перераховував, до речі в євровалюті, на Славутське відділення «Промінвестбанку» на рахунок фірми «Електрод» і лише після цієї операції, ці «великі комбінатори» ділили нам по картках.
Нам і в голову не приходило, що адміністрація стане робити підрахунки із перероблених нами годин. Еге ж! Не тут то було, апетит до грошей у пана Степ О. та гр. Польщі А. Бж виявився значно більшим ніж ми передбачали. Наводжу приклад: у жовтні минулого року я мав 277 год. по 18 злотих на годину, таким чином моя заробітна плата (брутто) становила 4986 злотих. Що дорівнювало по тодішньому курсу долара 2180 доларів. Хто ж мені віддасть такі гроші, коли в тій горе-умові 1000.
Щоб залізти в мою кишеню, і вкрасти половину зароблених мною грошей, пан Бж розробляє стратегічний план та розповідає байку за сценарієм: «Буцімто ми вже працюємо від тоннажу». Зробили підрахунки, податки, пенсійний фонд і що цікаво здерли з мене аж 180 євро на кошти адміністрації. Я був просто шокований та приголомшений і прийшов до висновку: чим більше ти заробляєш, тим краще, ні-ні не вгадали не для тебе, а для цих перевертнів.
Підемо далі. В процесі роботи знайомлюся з людьми, які об’єктивно відкривають очі на досить цікаві факти. Ізабелла Фалінська (полька) працівниця ІТР в цій галузі, сказала наступне. Що польська сторона ще задовго до нашої поїздки перерахувала на Україну тим, хто не мав кошти. На оформлення віз, дозволу та усіх інших документів, навіть 3000 злотих виділили на перекладача, якого ми і в очі не бачили.
Виникає запитання до пана Бж, на які потреби він збирав з нас по 120 доларів? Відповідь проста. Такі як він і йому подібні, просто хочуть гарно жити за рахунок інших. Забуваючи при цьому про сьомий пункт з 10-ти заповідей Божих. Знаючи про те, що такі номера у нас на Україні проходять успішно і без покарання.
Це тільки уривок, друзі, цієї історії, тієї халепи в котру я потрапив наприкінці 2007 року. І цією публікацією хотів би привернути увагу тих, хто гониться за довгим рублем, хто уже завтра збирає валізи, хто, не шкодуючи свого власного здоров’я, готовий працювати на таких перевертнів по 11-12 год. на добу.
Добре обміркуйте всі деталі, подробиці, запитайте у Миколи чи Івана, добре там чи зле? Лише тоді поставте свій підпис. Пам’ятайте слова мудрі: «Куди вербують, там не є добре!». А також проте, що поважний та солідний роботодавець не стане збирати гроші наперед. Так до 1917 р. наші діди та прадіди їздили до Америки, а так сьогодні їздимо ми!
Але я вірю в Україну в соціальну справедливість, в те, що прийде лідер, який виведе нас з цього тупика. Україна піде в Європу і її визнають, як стратегічного партнера, як державу із високою культурою та рівнем життя.
А ще мрію про те, щоб наші діти і онуки мали роботу на своїх теренах, і не тільки в Києві, а й у провінціях також, достойну заробітну плату і не тинялися по світу, як я!
Позбавлений поваги,
Ю. Брослав,
м.Славута.
| 
