10 лютого 2009 року суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області (далі СМРС) Мацюк Ю. І. розглянувши цивільну справу за позовом 16-ти працівників, до ВАТ “Славутський руберойдовий завод” про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
27 лютого 2009 року громадська організація “З’єднання борців “За справедливість” (далі ЗБЗС) — допущена представником у судовім засіданні 22.12.08р., звернулася, в інтересах 16 членів ГО ЗБЗС, до Апеляційного суду Хмельницької області із скаргою. Кожну скаргу прийшлося писати окремо, бо чомусь окремо їх захотів розглядати суддя. На думку ЗБЗС це спір не індивідуальний, а колективний (звільнено 28% працівників). Можливо, це пояснюється тим, що власник заявляв працівникам, яких намітив звільнити, під час офіційної зустрічі (негайно після звільнення ходили просити хоч якусь, із передбаченої на такі випадки, соціальну підтримку, про яку йдеться в колективному договорі) з ними в його кабінеті з цього питання, що йому “треба омолодити колектив, а ви можете жалітися куди хочете, я поїду і все владнаю”. До речі, свавілля, вибраного керівником колективного підприємства, пана Рабцуна, так і пре у цій справі все дозволеним беззаконням, то ж як він працюючих зробив не акціонерами ще задовго до звільнення не завадило би перевірити, але хто це зробить? У заяві П.І. Іващенка, допущеного представником за дорученням від галузевої (обласної) профспілки, який добре знає ситуацію і закон, яку він надав суду вкінці листопада 2008 року, йдеться, що в порушення вимог закону (ст.65 ГК) управління підприємством не здійснювалося у відповідності із статутом підприємства, зокрема про порушення вимог статуту і закону п.2 ст.159 ЦК України стосовно п.2 ст. 160 ЦК України, згідно яких лише Наглядова рада наділена правом затвердити організаційну структуру, штатний розпис працівників, розмір доплат, надбавок і преміювання працівників. А на підприємстві штатний розпис затверджено одноосібно, очевидно, що й все інше робиться подібно. Як ми бачимо, фактично на очах в усіх відібране підприємство у тих, кому воно належало більше — однією особою - керівником, який, за законом, в акціонерному товаристві не може бути одноосібним власником. Так само грубо порушено статут і закон (ЦК ст.161), згідно яких правління повинно підготувати і подати на розгляд наглядової ради проекти рішень з питань діяльності товариства, — але фактично зроблено не так. Колдоговір підприємства у відповідності до вимог ст. 15 КЗпП України не реєстрований в органах влади. За змістом ст. 40 ч.1) КзпП, за якою дивно скоротили посади працівників, власник позбавлений права на свій розсуд розірвати трудовий договір і вправі за своєю ініціативою звільнити працівника лише за умови, що є підстави, з якими закон пов’язує виникнення у власника права на розірвання трудового договору.
Реорганізація — каже адміністрація, але ж реорганізація не дає підстави власнику для розірвання трудового договору, бо ч. 3 ст.36 КЗпП прямо передбачає, що при реорганізації чинність трудових договорів працівників продовжується, тобто за змістом цивільного законодавства настає правонаступництво не лише у частині майна і майнових прав і обов’язків, а й у трудових відносинах. Припускаємо, у трудових відносинах чітко не врегульовано законом правонаступництво, але і при цьому не має страждати право працівника, його соціальна захищеність і закон. У конкретному випадку питання правонаступництва для звільнених працівників не вирішувалося взагалі між старим та новим власниками підприємств, чи котримсь з них. Де ж тут закон? — Працівників звільнили без вирішення цього питання без переведення в котресь підприємство. Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про практику вирішення трудових спорів” п.19 зобов’язує (при реорганізації і навіть при перепрофілюванню) продовжити трудові відносини з працівником те підприємство, в якому збереглося його робоче місце. Якщо ж воно не збереглося, то обов’язок з працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу) несе кожен правонаступник, де є вакансія, від якої працівник не відмовився. При цьому, якщо змінився зміст трудової функції, не обов’язково пропонувати саме ту посаду, до якої відноситься основна сфера раніше виконуваних працівником обов’язків.
На нашу думку (і обласної профспілки) — велике питання, чи це реорганізація?
В постанові правління ВАТ від 03.03.08р. іде мова “про оптимізацію адміністративних витрат та скорочення персоналу”, наказ № 54 від 10.04.08р. “Про зміни в організації виробництва та праці” “У зв’язку із неналежним виконанням плану збуту продукції підприємства на 2007 рік”.
Де ж тут реорганізація? За таких обставин, як правило міняють керівництво, а не скорочують працівників. Тобто, така «реорганізація» — не підстава для скорочення. Крім цього, скорочення фактично не робилося. Наприклад, звільнили 16 охоронців, а взяли для охорони інший підрозділ, який збільшив витрати у 3 рази; звільнили електрика – взяли іншого...
ЗБЗС негайно, як тільки стало представляти інтереси, письмово заявило суду про необхідність врахувати вимогу ст.23.1) Рекомендації до Конвенції № 166 : Відбір роботодавцем працівників, трудові відносини з якими припиняються з причин економічного, технічного чи аналогічного плану, має проводитися на основі критеріїв, які визначаються завчасно і належним чином враховують як інтереси підприємства ... так і інтереси працівників.
Але очевидно всім, крім судді Мацюка Ю.І., що: - одночасної пропозиції вакансій при попередженні працівників про звільнення не було; - нема до сьогодні програми соціального захисту; - не було, відповідного закону і у встановлений законом строк, подання адміністрації органу повноважному здійснити захист професійний; - не було пропозицій про заняття інших посад в інших підрозділах обох підприємств; - не вирішено власником вимоги ст.: 22 (гарантії при укладені, зміні та припиненні трудового договору), 42 (переважне право на залишення) та 42-1 (переважне право на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу) КЗпП, бо на підприємстві взагалі нема сліду, щоб вирішували ці питання згідно закону. Ці факти суддя приховує надуманими, без посилання на закон, висновками свого безпідставного бачення ситуації. — Де, до звільнення, хоч якийсь документ, що захищає інтереси звільнених? Як же суд стає на захист інтересів підприємства, кому таке підприємство потрібне, яке не виконує обов’язку захищати права та законі інтереси працівників? Який інтерес судді в цьому? Якщо ж нема інтересу, то чому суддя захищає беззаконня?
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29 грудня 1976 року №11 (зі змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1981 року №4, від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства.
Відповідно до статей 213,215 ЦПК рішення має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Відповідно до ст. 212 ЦПК жоден доказ (в т.ч. експертиза) не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Отже, суд діяв упереджено і незаконно:
— затягнув розгляд справи про поновлення на роботі на 7 місяців;
— на 6-ти судових засіданнях нікого з позивачів не вислухав, а коли появився представник від ГО ЗБЗС, то виставив усіх позивачів із залу і хоч засідання не було закритим, закликав їх по одному, і це було однією з причин прохання позивачів слухати справу без них;
— заперечення представника Войтка, згідно ст. 160 ч.3 ЦПК, дій головуючого, щодо виставлення позивачів із залу суду в порушення Конституції України ст. 129 щодо гласності судового процесу, суддя залишив поза увагою;
— проігнорував, в порушення вимог закону (ст.42 КЗпП) у рішенні, підтверджені доказами заяви працівників, що у них на утримані неповнолітні дити, що в сім’ї немає інших працівників з самостійним заробітком, що вони мають тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, що навчаються;
— проігнорував у рішенні, підтверджену доказами заяву працівників, що власник перешкоджав їх захисту від незаконного звільнення, зокрема тим, що в порушення вимог закону (ст.47 ч. 2 КЗпП) не видав наказу про звільнення;
— проігнорував у рішенні допущеного представником у с/з 22.12.08р Войтко Анатолія Григоровича - голову Ради громадської правозахисної організації З’єднання борців “За справедливість” і більшість його клопотань, заперечень незаконних дій судді не розглянув належно (не діяв згідно ст.160 ч.3 ЦПК України), спільне працівників і представника:
1) РОЗШИРЕННЯ ПОЗОВНИХ (згідно позовом від 03.07.08р.) ВИМОГ (від 02.02.09), в частинах, що викладені суду :
- притягнути в якості співвідповідача профспілковий комітет ВАТ “Славутський руберойдовий завод” в особі членів профспілкового комітету:
1. ... - голова профкому;
2. ... - заступник голови профкому;
3. ... - бухгалтер профкому;
4. ... - член профкому;
5. ... - член профкому.
Обов’язок профспілки (ст. 244 КЗпП) контролювати за додержанням законодавства, захищати (Конституція України ст. 36 та ст. 243 КЗпП) інтереси працівників від незаконних дій адміністрації. Проте, профспілка ВАТ “Славутський руберойдовий завод” не захистила нас, членів профспілки, під час незаконного звільнення. Навпаки, знаючи, що ми звільнені незаконно 11.06.08р., приймають активну участі у прикриті цього злочину, шляхом організації нового. Так, 29.01.2009р. викликали нас, уже звільнених більш півроку, кожного по одинці з інтервалом в 15 хвилин на засідання профспілкового комітету, давали підписувати готове рішення без жодного підпису, а коли ми під рішенням № 1 від 29.01.2009р. хотіли написати “не погоджуюсь”, то у нас їх з рук виривали (копія вирваного і пожмаканого рішення з недописаним “не погод” у додатку).
В таких діях профкому вбачаємо змову профкому з адміністрацією звільнити нас незаконно, а тому просимо застосувати вимоги КПК України ст.ст. 94,95,97.
Оскільки діями профспілки нанесено нам матеріальна та моральна шкода, що виразилася в переживаннях за соціальний стан наших сімей та фактичне значне погіршення його впродовж довгого часу, просимо компенсувати збитки за рахунок винних у бездіяльності та незаконних діях, компенсувавши нам збитки кожному по 5000 матеріальної шкоди і по 5000 моральної шкоди. Чи солідарно, чи окремо відповідальність покласти - на розгляд суду.
Додатки:
1. копія вирваного і пожмаканого рішення з недописаним “не погод”;
2. копія спільної нашої заяви від 29.01.09р голові профкому; …
Доречно тут перервати цитату і зауважити, що деякі працівники, наприклад Пархомчук Ніна Станіславівна, взагалі не була повідомлена про засідання профкому з цього питання (повідомлення про засідання 29.01.08р. надійшло рекомендованим листом лише 20 лютого 2009р.). Тобто на 10.02.09р. - коли приймав рішення суддя, дозволу профкому не могло бути, а він у рішенні неправду пише, що є такий дозвіл від 04.02.09р. — Неправда, бо повідомлення про засідання профкому 04.02.09р. теж надійшло пізніше на 3 дні після засідання.
2) РОЗШИРЕННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ (від 22.12.2008р) в частині:
- виплати щомісячної премії, яку мене (кожного працівника, якого задумали звільнити, а тут - приклад автора) позбавила безпідставно в квітні на 20%, в травні - на 130%, яку всі не звільнені працівники отримали;
- виплати належної за законом компенсації при звільнені по скороченню, з урахуванням, що я пропрацювала 23 роки.
Також суд проігнорував:
— клопотання (письмове) дослідити у суді оригінал колдоговору з усіма додатками, на якому є підпис працівника про ознайомлення;
— клопотання усне (є на звукозапису) представника звільнених працівників - голови Ради ГО ЗБЗС А. Войтка — заслухати пояснення і допитати свідками: власника підприємства, керівника профспілки і усіх членів профкому, з питань встановлення обставин справи, для справедливого вирішення спору.
За наявності суперечностей між загальним і спеціальними правилами судова практика завжди віддає перевагу спеціальному правилу, але правило про переважне застосування спеціальної норми діє лише за наявності протиріччя між нормами однакової юридичної сили. Також судова практика завжди віддає перевагу на користь працівника при всіх сумнівах щодо оцінки фактичних обставин, що стали підставою для звільнення, так саме при тлумаченні правових норм.
Тому у поданні до профкому, з проханням дати погодження, повинні зазначатися всі фактичні обставини, які послужили приводом до звільнення, бо частина їх може бути оцінена у судді, як така що не дає власнику права на звільнення працівника. Подання профкому до роботодавця має розглядатися в присутності працівника, якого хочуть звільнити, без нього розгляд можливий лише за його письмовою заявою. Але у цім конкретнім випадку, на час подання працівники ще не повідомлялися про звільнення, взагалі їх на розгляд ніхто не кликав, і це суддя бачив, бо зазначає відповідні документи з їх датами, та висновки робить не відповідні фактичним обставинам. Чим козиряє суддя? — Порушено строк подання. Так.
Наслідки порушення строку повідомлення роботодавця про прийняте профкомом рішення за поданням про розірвання трудового договору законом встановлені: порушення строку означає, що згода на звільнення одержана. Але: 1) не винен працівник, що його не повідомили і не покликали, і у тім що профспілка щось порушила; 2) наслідки порушення 15-денного строку розгляду профкомом подання до роботодавця не встановлені, а тому, згідно ст. 19 Конституції України — суддя повинен керуватися виключно законом. Так саме, суддя у своїм рішенні пише, що профком повинен обґрунтувати рішення про ненадання згоди на звільнення працівника, але хоч законом наслідків порушення цього обов’язку не встановлено, та суддя його хитро надумав — винить профком (який винен явно з вини адміністрації), але карає працівників.
Згідно ст. 43 КЗпП Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1. ст.40КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу. Згоди не було. Така ситуація не тягне відповідальність, але поновлення працівника судом - тягне. Згідно Постанови Верховного Суду України від 06.11.92р.№ 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” (з наступними змінами) п.15 “Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1)КЗпП. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.” — Отже суддя не вправі розмірковувати чи брати до уваги навіть відмови профспілки, якоїсь іншої, крім тієї профспілки, яка є на підприємстві. Суддя має багато письмових доказів і усних заяв (не працівників, а) відповідачів – представників адміністрації, про те, що жодного відповідного вимогам закону розгляду проблеми профспілкою не було. Але суддя вигадує беззаконня і робить його своїм рішенням іменем України, у той час, коли згідно ст. 5-1 КЗпП держава повинна забезпечити гарантію захисту від незаконного звільнення.
З іншого боку, якщо погодитися з судом, щодо повноважень обласного галузевого органу профспілки на захист працівників, то бачив суд, бо зафіксував у рішенні, що визначена колдоговором компетентна для розгляду питання звільнення працівників за даних обставин обласна галузева профспілка не повідомлена вчасно про звільнення. Адже, профспілка підприємства визначилася з цим лише 03.04.08р., а адміністрація повідомила тих кого належить (як вважає суд - обласну галузеву) лише 13.05.08р., тобто не за 3 місяці, а за менш як місяць до звільнення. А наказ №54 і попередження працівників було ще 10 квітня 2008р. То, хто дозволив звільнення? — Ніхто, тоді ще й не питали дозволу. Згідно рішення суду і фактично профспілка підприємства складається лише 28% з тих кого звільнили, але суд вину за невчасний розгляд і відповідь профспілкою кладе не на 72%, а саме на тих 28%, які звичайно ж, що прагнули щоб профспілка їх захистила, а от ті 72%, кого залишали на роботі, напевне були залежні від адміністрації, тому й збори відбулися тоді, коли хотіла адміністрація. Суд визнає, що програми соціального захисту звільнених не було взагалі, але знову винним у цьому робить чомусь вельми зацікавлених у ній звільнених працівників, хоч її розробка від них абсолютно не залежить. Власник підприємства такі претензії вправі пред’явити профспілці підприємства, з якою він уклав угоду і це буде справедливо і законно, а чому суд (досвідчений, грамотний суддя - голова суду Мацюк Ю.І.) робить винними потерпілих - звільнених членів профспілки?
Очевидно, що профспілка за кулісами розглядала питання звільнення та не знайшла спільної мови з колективом на тих умовах, які виставила адміністрація.
Згідно Постанови Верховного Суду України від 06.11.92р.№ 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” (з наступними змінами) п.19 “...суди зобов’язанні з’ясувати ..., які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві... чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне звільнення” — Суд, наче неграмотний, посилається на те, що у новім підприємстві нема посад і цим ще раз доказує, що можливість працевлаштувати на інші посади, у інших підрозділах підприємства ніхто не вирішував. Суддя знає, що переважне право на залишення стосується усього підприємства, але судить, наче не знає цього — чому? Так саме суддя бачить, як незаконно працівник попереджувався за два місяці про наступне звільнення (бо пише про це у рішенні), але робить вигляд наче не бачить чи не знає, що попередження відбулося раніше обов’язкової процедури (повідомлення компетентної і повноважної профспілки), для забезпечення належного за законом захисту працівнику, якого хочуть звільнити за скороченням. Суддя наче не знає, що адміністрації строк (3 місяці для повідомлення профспілку про масове звільнення) дається для того, щоб перед тим як попереджувати працівника про звільнення за два місяці, адміністрація повинна мати дозвіл від профспілки на його звільнення та повинна вже бути соціальна програма його захисту, що враховує всі обставини. Оце було би законно, а чому суддя чинне суд не по законну? Суддя у рішенні неправду пише, що у відсутності програми захисту працівників вині профспілки, знаючи що за її наявність відповідає власник, та ще більшу несправедливість чинить, бо за вину профспілки (у зговорі з адміністрацією), карає (позбавленням права на захист від незаконного звільнення такою програмою) працівників, визнаючи звільнення законним. Нарешті, як повірити у те, що суддя не знає того, що свідомо карати невинних і виправдовувати (із використанням своєї посади) винних, це злочин? А якщо знає, — то хто він?
Грубо порушена власником вимога ст.49-3, яка гарантує збереження за працівникам середньої зарплати навіть на період працевлаштування, бо власник не зберіг її у порівняні з працівниками, яких не звільнив ще під час їхньої роботи на підприємстві. Працівники у клопотаннях прямо вказують: “ у статті 2.3 - “Гарантії зайнятості” п.2.3.8 Колдоговору — у період зміни умов оплати праці працівникам, яких попередили про звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, установлюються такі ж тарифні ставки (оклади), як і для інших працівників ...”, що їх ще не звільнили, а працівники, яких визначили тими, що залишаться, уже отримували більш як у двічі зарплату від тієї, яку отримували ті, кого скорочували, але суддя в рішенні це клопотання не згадав. Навпаки суддя зазначає, що “У зв’язку з незадовільним збутом продукції, зменшенням завантаження виробничих потужностей більше як на 50 %, правлінням ВАТ “Славутський руберойдовий завод” з березня 2008р. прийнято рішення про оптимізацію адміністративних витрат та скорочення персоналу, яким вирішено провести реорганізацію структури підприємства та провести скорочення працівників”, а на факт, що у серпні 2008 року почала працювати друга виробнича лінія, яка до звільнення стояла, і на яку приймали нових працівників не пропонуючи звільненим цієї роботи — усього цього, суд не враховує. — Чому? Можна повірити, що суддя не бачив грубе порушення власником прав звільнених — бути захищеними Конституцією України (ст.24) від надання залишеним на підприємстві привілей та від обмежень звільнених, за соціальними відзнаками?
Хочете вірте, хочете — ні, та люди життя віддали заводу, а прикритий суддею керівник, вижив неугодних, привласнивши ними створене і при цьому почуває себе досить впевнено, наче й прокуратури нема і жодної влади. Але є Бог і Його влада, то ж там де є люди вірні Йому — буде Правда!
Григорій Цвях
|
