Небезпечна безпека
Від
чого ми, люди, і довкілля хочемо безпеки? – Від усякої небезпеки. Що ж то таке
безпека, а що небезпека?
Мир
– безпека? – Так! Війна – безпека? – Ні, це небезпека. Здоров’я – безпека? –
Так! Хвороба – безпека? – Ні, це небезпека.
Життя
і дві протилежності нашого буття, тому нескладно наче зрозуміти, що жити треба
так, щоб була безпека а небезпеці, щоб місця у житті не було.
З
миром і війною більшість уже розібралося, а меншість не довго буде ще війною
мир здобувати, бо дурні минаються, а підлі без дурних не воюють.
Стосовно
здоров’я й хвороб, такого не скажеш. Особливо в Україні. Чому в Україні
особливо? Бо тут (що очевидно) найбільше хворіють і мруть. По великому рахунку
причина проста. Безпекою небезпеку звуть. Наприклад, в усіх державних
документах усе ядерне і радіаційне зветься безпекою, починаючи з „концепції
Державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.”, або „Про затвердження
Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та
радіаційної безпеки” – Постанова КМУ від 18.07. 98р. № 1122 і т.д.
Подібна
радіаційна і ядерна безпека дістала нас своїми перевагами так, що ми її
прагнемо все більше і більше.
Нам
явно мало ядерної і радіаційної безпеки: після Чорнобиля і діючих блоків, що
щомиті поповнюють нею наше довкілля. Ми (усі політичні партії і більшість
активістів громадськості) прагнемо ще з двадцять блоків збудувати. От невідомо
чи встигнемо збудувати, чи може й вимремо до цього (якщо людство нас не
зупинить).
Самі
ж – не зупинимося. Кому з нас не вигідно, щоб будувалися АЕС? Політикам – мови
нема, ніде легше мільйонів не відмиєш,
як у ядерній галузі. Хто газети читав, радіо слухав, той чув – там найбільше
мільйонів крали і нікому нічого. – Усім вигідно. Міністерству охорони здоров’я
– вигідно, бо хворих буде багато, потреба в лікарях буде велика. Скажете – не
так? Чому ж, хіба в нас не рахують стан здоров’я за кількістю вилікуваних? На Заході, наприклад, дільничний (сімейний)
лікар отримує більшу зарплату, коли у нього на дільниці менше хворих. А де їх
взяти — вилікуваних, якщо хворих не буде? А з радіацією і з ядерною безпекою –
будь-ласка. В Херсонській області вже маємо лікувальний заклад для дітей,
вроджених без рук, без ніг. І це не означає, що в інших регіонах нема таких –
аж до Карпат. На Хмельниччині у кожнім районі відкриваються реабілітаційні
центри для дітей — інвалідів. Мова йде про те, щоб поширити цей досвід на всю
Україну. Цікавинку на весь світ маємо – діти без ротика родяться вже на
Житомирщині. Мінздрав у центрі уваги, візьме і ротика доробить.
Міністерству
охорони навколишнього природного середовища надто вигідно. Гинуть дуби, ялини,
горобина й все підряд гине місцями, вода не придатна до пиття, повітря – для
дихання, так що худоба й люди чхають, кашляють, гинуть. А це ж скільки роботи,
яка увага до міністерства. Міністру
заступників добавлять, в кожнім районі підрозділ зроблять. Он як інспекторів
ядерної і радіаційної безпеки – скрізь вже є. Безпека нам від тих інспекторів,
і ядерна, і радіаційна. Та від такої безпеки швидко перестануть ходити анекдоти
на кшалт: „я рада і активна”, а будуть: „як не хвора – то пасивна і нікому не
потрібна”.
Та
це після приходить, непомітно, раптом, а до того ми герої. Скільки вигод,
скільки грошей. Попереджали після Чорнобиля деякі науковці, що наступні
покоління більше відчують Чорнобиль, але це ж коли буде і, отже, не з нами, а
поки що: скільки міністерствам, галузі ядерній, а тепер ще інспекціям заробітку
буде. На ліки вистачає, навіть на закордонні, ото ті хто в галузі працює – раді
на початку. Найдорожчі ліки дістають і п’ють і приймають. Та буває допити не
встигають, як вже вмирають. Кому повезе, що то не голова, не серце, то
відрізають швидко. Але, що то за біда, як там вмер один, другий, - он як родить
почнемо за гроші, що всі партії обіцяють, то ще буде видно чи смерть, чи ядерна
і радіаційна безпека зверху буде. І побачать, - хто живий лишиться згоріле
довкілля і велику ядерну і радіаційну безпеку. І буде та безпека безпечною, бо
хто їй тоді протистоятиме? І правильно, бо для чого таким жити, що не вміють
безпеку від небезпеки відрізнити.
Схаменіться
люди, схаменіться… бо пізно буде!
Анатолій Войтко
Від
редакції. Анатолій Григорович Войтко, член громадської ради при
Державному комітеті ядерного регулювання, сьомого вересня був у Рівному на
прес-конференції в облраді чи то на зустрічі з громадськістю. З впевненістю не
сказати, бо так і так – не так.
Зібрали
атомники ЗМІ, щоб ті розповіли у ЗМІ про ядерну і радіаційну безпеку наших АЕС,
що це концепція державного розвитку, бо без неї Україні наче не жити. Запитав
Анатолій Григорович: „Хто дозволив вам отак об’явити себе державною концепцією.
Якщо ви справді хочете показати громадськості, що для вибору концепції розвитку
енергетики України ваша атомна з ядерною і радіаційною безпекою краща за інші,
то чому тут немає в залі представників – науковців жодної іншої енергетики, щоб
громадськість почула, побачила їхню про себе правду? Щоб була можливість
вибрати між життям і смертю? Чому світ називає вас небезпекою для людства і
довкілля, а ви – безпекою?”
Як
почули ці запитання ЗМІ, то деякі й недослухали (в першу чергу телебачення)
стали утікати. А голова обласної ради закрив захід.
Анатолій
Войтко (по закриттю вже) запитує, чи можна ще голові облради дати запитання?
Той каже: "З радістю послухаю ваше запитання”. „Скажіть, будь-ласка, чому
обласні ЗМІ, як мова зайшла про небезпеку людству і довкіллю, утікати стали?” –
запитав Войтко. „Я їм такого не казав, запитайте їх”, - відповів голова
облради, здогадуючись, що про нього мова.
Бо
на совісті політиків, таких керівників, з такими ЗМІ оте, що ховають від
українців і від світу чому гине Україна, чому калічіє, чому її довкілля погибає
і нема нікого, щоб за це каліцтво заступився, щоб цю погибель зупинив.
І
дивно нам це. Адже не заховати хвороб і калік, і стану довкілля, і води. Навіть
без результатів лабораторних аналізів людський організм і природа кричить, і
ті, кого закопують передчасно, волають. Почуйте той зойк й схаменіться.
| 
