Це підвищення орендної ставки і ліквідація пільгового ПДВ (податку на додану вартість) 20% ставки, які ніби призведуть до банкрутства аграрних формувань, подорожчання продуктів харчування і голоду в Україні.
Можливо О.Мороз разом з Соціалістичною партією України забув і той час, коли селяни та виробники сільськогосподарської продукції продавали зерно дешевше тонни вугілля, а 1 літр молока по ціні склянки пива. Як можна забути той час, коли за тонну солярки потрібно було господарству чи фермеру віддати щонайменше 10 тонн зерна продовольчої пшениці. Тоді що, уряд працював правильно, чи цього не бачила Верховна Рада України, яку О.Мороз очолював?
Подорожчання продуктів харчування — це не інфляція чи непрофесійна робота уряду Ю.Тимошенко, а це — об’єктивна ринкова оцінка праці тисячі селян і так повинно бути. Селянська праця за весь час існування незалежної України ніколи і нічого не коштувала. Підтвердження цьому те, що, не дивлячись на подорожчання продуктів харчування, бажаючих повернутися до землі і села немає.
Але, хто більше переживає за запропоновані урядом зміни — це аграрні компанії, які фактично є монополістами в аграрному виробництві і обсяг їхнього контролю з кожним роком все збільшується. Чому це хвилює в першу чергу їх? Щорічний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в Україні становить 80 млрд. грн. Тобто, 1 га с/г угідь дає щонайменше 2 500 грн. чистого прибутку для компаній, плюс сюди ж дотації щонайменше 1000 грн./га. Також сюди слід рахувати 2 500 грн. пільгового ПДВ і в результаті виходить до 6 000 грн. чистого прибутку,- не погано! Це щонайменше 100% рентабельності.
Із вищевказаного, наша держава дотує (годує мозолями працюючих громадян) аграрні компанії на 30 млрд. грн., а отримує в казну лише 3,8 млрд. грн. Зважте, що продукти від цього не подешевшали і рівень заможності звичайних селян і фермерів не виріс. Тоді виникає питання, кого Соцпартія України захищає?
Поміркуймо тепер щодо суті змісту поданого загалу в листі Мороза О., що дії уряду Ю.Тимошенко ніби знищують с/г виробництво і село у звязку з підняттям орендної ставки і відміною 20% ставки пільгового ПДВ. Чи зовсім це так?
Можливо Соцпартія України забула, що село вже знищене, а аграрного ринку в Україні ніколи не було і не існувало внаслідок реформування при двох Президентах Кравчуку і Кучмі. Тобто, з 1992 року по 2004 рік аграрне виробництво фактично перестало існувати.
Але, що ж тепер відбувається з огляду на колишнє тривале головування Олександра Мороза у Верховній Раді при Президентах Кравчуку і Кучмі?
23.05.08 Секретаріат Соціалістичної партії України опублікував у ЗМІ заяву за № 62 про “негативні” наслідки діяльності уряду Тимошенко щодо внесених змін до Закону України “Про бюджет на 2008 рік” від 22.05.2008 р., а саме: підняття орендних ставок за користування землею, відміна 20% пільги з податку на додану вартість для сільгоспвиробників тощо. Соціалістична партія України вказує, що введені зміни фактично знищать вітчизняне виробництво продуктів харчування і ставлять під загрозу голоду більшість громадян України. Звичайному пересічному громадянину України така заява — жах перед непередбачуваним майбутнім свого життя, але знову ж, чи зовсім це так?!
Отже, нищення села здійснювалося ще задовго до уряду Тимошенко, а саме, з 1994 року. Спочатку нищівні реформи Президента Кравчука, які призвели до банкрутства колективних господарств, далі діяльність уряду при Президентові Кучмі, які перетягали за вказівкою всіх голів господарств по кілька разів через кримінальні вироки, втрата трудових ресурсів і необдумана приватизація с/г угідь і майна колишніх колективних господарств. Про це свідчать низка прийнятих законодавчих актів, указів тощо. Дані реформи змальовувалися попередніми урядами, що це надасть позитив розвитку аграрного ринку, але чи зовсім це так, дуже наглядно показує сьогодення... За 13 років діяльності попередніх урядів було знищено на 90% тваринництво, на 70% цукрова галузь, родючість земель виснажена внаслідок необґрунтованого використання угідь без застосування сівозміни тощо.
Що сталося з сільськими населеними пунктами на сьогодні наглядно показує їх зубожіння, відсутність доріг, знищені ферми і виробничі приміщення, відсутність роботи. Натомість, на заміну колишнім господарствам прийшли у 2005 році, за часів правління О.Мороза, крупні гравці аграрного ринку, які мають в оренді від 20 тис. га до 500 тис. га с/г угідь. Тобто, с/г виробництво в районах здійснюється від 3 до 5 аграрними юридичними підприємствами. Це говорить про те, що компанії, які працюють в аграрній сфері виробництва, мають обороти не менше 25 мільйонів гривень і крім цього мають не менше 100% рентабельності виробництва. Активи цих компаній становлять наступне: за безцінь викуплене майно пайового фонду селян; дешева оренда земельних паїв від 2 до 5 % від вартості земельного паю; високопотужна дорога техніка імпортного виробництва і дешева робоча сила. Крім цього, держава ще виділяє у вигляді різних дотацій 4-6 млрд. гривень на рік, які рівномірно розподіляються між цими компаніями за сферами впливу. Виходячи з вищевказаного, аграрні компанії є вже на сьогодні неофіційно монополістами аграрного ринку.
Що отримало сьогодні село від цих реформ і аграрних кампаній? Скажемо: абсолютно нічого, навіть більше того, поля засівають технічними культурами, які приносять їм швидкі високі прибутки, а люди в селах не мають роботи і мусять покидати свої домівки для пошуку кращої долі. Так і зникають села, незаконно здійснюється реалізація с/г земель тощо. Від такої діяльності і аграрних кампаній держава нічого не виграла, а більше того втрачає мільярди надходжень, що є не припустимим.
Тому говорити, що аграрні компанії є бідними і нещасними, це мабуть якийсь жарт або необдумана витівка з боку опонентів. Чому за кошти громадян і держави ці компанії повинні надалі розвиватись і примножувати свої прибутки? Одноосібних і фермерських господарств в Україні лише 20% і ця цифра постійно скорочується внаслідок нерівносильної конкуренції.
Соціалістична партія України, особливо в особі О.Мороза, за всі 15 років приймала участь в цих реформах, то про що далі говорити? А те, що від змін ці аграрні компанії дещо втратять свої частини прибутків, це не так страшно і голодом тут не пахне.
Для цікавого читача поясню деякі конкретні питання щодо становища на землі.
1. Чому збільшили орендні ставки? Вартість пшениці 1220-1360 грн. за тону. Один гектар пшениці надає валовий прибуток щонайменше 5 800 грн.
Орендна плата становить на сьогодні 600 грн. за 1 га. Затрати біля 3 000 грн. на виробництво. Тобто, 3000 + 600 = 3 600 грн. загальні затрати. Прибуток щонайменше 3 200 грн., плюс дотації до 1000 грн. на гектар! Разом 4 200 грн. (!!! магнату).. Держава отримала з цього 600 грн. і все!
2. Щодо 20% ПДВ пільгового. На сьогодні аграрні виробники її не платять, а списують ці кошти на затрати. Тобто, держава ще 20% їх безкоштовно дотує, а це втрати держави 20 млрд. грн..
Тобто, від оподаткування с/г виробників держава отримує лише 4-5 млрд. грн., а дотує на 20 млрд. грн. крутий бізнес.. Хто стоїть за цими 20 млрд.. грн.? О.Мороз про це забув написати чомусь. Але, як правило, забувають невипадково.
Ігор Мороз
Від редакції:
Звичайно нам малозахищеним, а ще більше малозабезпеченим, важко повірити в те, що Уряд робить нам краще, бо очевидне — інфляція і беззаконня нам цього не дозволяють, а Ви пане Морозе і з Вами вся Соцпартія, чому пускаєте блуд людям в очі? Проте, як бачимо, в українського народу вистачає глузду бачити, що було, що є і що буде, якщо вірити Вам.
Хай не складеться у когось враження, що редакція газети відстоює Юлю Тимошенко — ні, там, де вона не права, своє від нас отримає, але Правда, за нашої участі, потоптаною не буде. Тому ми справді вдячні Богу, що найшовся інший Мороз і допоміг розібратися.
Хай бачить народ різницю між кампанією і компанією, й те, що дорожче за землю нічого нема, але що Ваша, пане О.Морозе, компанія веде кампанію знецінення землі, щоб нею фактично володіли не малозахищені і тим паче не малозабезпечені. Народ же, як і Бог у Святім Писані, хоче мати з найдорожчого найбільше. Робиться це в інтересах тих, хто не може сам купити й обробити землю, продавши її не назавжди, а на вказаний народом час і на вигідних народу умовах.
| 
