- Місією президента я хотів дати можливість своїй державі та націям відчути, що значить жити при свободі, демократії, в умовах відкритого слова та з незалежними журналістами. В умовах, коли заново починаються процеси формування національної держави. Це було життя в країні, яка чітко сформулювала свій європейський курс. Знаєте, я щасливий такій роботі. А як її оцінювали, як сприймали ззовні, - це інше питання.
Формулювання та реалізація політики найчастіше перебувають поза компетенцією президента, тому мені не соромно за свою політику. Я знаю, що нація повернеться до цієї політики, якщо тільки вона захоче вчитися в Польщі, Чехії, Латвії, Естонії та Болгарії. Це політика, яку повторила також латиська нація та більша частина народів Східної Європи. Я б не сказав, що вона була дуже оригінальною. Просто були чітко сформульовані акценти цієї політики. Тому я пишаюся цією політикою й не думаю, що отримав серйозну критику за свою ідеологію, свій курс. Це така політика, яка має стати "альфою і омегою" курсу суверенної, європейської України.
- Але що вам все-таки не вдалося й чому?
- Моєю найбільшою помилкою була робота з Тимошенко. Вона як політик основою своєї доктрини обрала популізм, поставивши в центр роботи демагогію та політиканство, і не реалізувала ті завдання, які потрібно було здійснити, насамперед, у сфері економічних реформ. У нас тоді були чудові умови - і економічні, й інвестиційні. За п'ять років ми отримали в п'ять разів більше інвестицій, ніж за попередні п'ятнадцять років. Добре виконували бюджет. Це був найкращий час для реалізації реформ. На їх шляху постав популізм, з яким прийшла очолювана Тимошенко політична сила. Стався розкол у демократичному таборі, за що відповідальна Тимошенко. І тому сьогодні демократичні сили набагато більше розколоті, ніж будь-коли раніше. Наприклад, у деяких областях, у виборах брало участь біля сорока політичних партій. Дві третини з них вважають себе демократами. Це плата за марнослів'я та популізм, з якими прийшла в політику Тимошенко. Ситуація така, що Янукович став президентом, отримавши найменшу підтримку із всіх колишніх президентів України. До того ж, людей, які підтримують демократичний курс більше, ніж тих, хто підтримує запропонований Януковичем курс.
- Однак багато хто з них розчарувалися.
- Безумовно. Замість того щоб підтримати конкретну політичну силу, демократичний виборець пішов у різні напрямки. Не вистачило тієї спільності, що була в 2004 році. Однак не можна сказати, що із приходом Януковича перемогла інша ідеологія. Не можна сказати, що це програш демократичних сил, поразки зазнала саме та політика, яку демократичним силам нав'язала Юлія Тимошенко.
- В умовах розколу демократичних сила чи не настала пора для приходу третьої сили?
- Сьогодні консолідація суспільства набагато важливіше консолідації партій. З урахуванням останніх виборів і роздробленості, що панує в демократичних силах, видимі на політичній карті України партії зараз не здатні до об'єднання. Це завдання не одного року. Тому краще сконцентруватися на консолідації суспільства навколо його основних цінностей, які стосуються національного відродження та демократичних змін, а також співробітництва з європейськими партнерами. Така політика може знайти набагато більше прихильників, ніж будь-яка партійна політика. Я бачу свою місію в тому, щоб допомогти нації зробити висновки з недавньої історії. Щоб можна було консолідуватися. Кажучи про чинну владу, немає нічого несподіваного, що Партія регіонів і комуністи ухвалили рішення щодо продовженні дислокації Чорноморського флоту ще на 25 років. Це була позиція регіонів – вона була такою самою півроку і рік тому, а комуністи так думали завжди.
- Беручи до уваги зусилля зі зміни порядку виборів парламенту, чи місце для побоювань, що Партія регіонів спробує не допустити справедливих парламентських виборів?
- Така місія цієї партії. Необхідно пам'ятати, як під час виборів 2004 року поводилася ця партія та її сателіти-комуністи. Так само вони поводяться й тепер і такими ж будуть надалі. І не потрібно думати, що вони вимагатимуть відкритої політичної системи, чесної виборчої боротьби, конкурентної економіки. Не можна обманювати себе, щоб пізніше не довелося пережити тяжке розчарування. Я б сказав, що не бачу проблем у самій Партії регіонів. Набагато важливіші люди, які стоять за цією партією, які підтримують її, які дають їй свій мандат. Це думка виборців, їх цінності, їх світогляд. Це набагато серйозніша тема для актуальної дискусії. Можна також сказати, що влада гідна своїх виборців. На жаль, це набагато серйозніша проблема, ніж Партія регіонів.
- Ви згодні з тим, що Захід зараз дивиться на Україну набагато скептичніше?
- Почну з адресованої Заходу репліки: проблеми європейської політики викликані нестачею амбіційності. Вона мало чітко та зрозумілою мовою формулює свою присутність в інших регіонах Європи, дуже часто ця політика трактується як самодостатня, така, що не потребує жодних доказів і для поширення якої не потрібно докладати жодних зусиль. Єдиній Європі у багатьох питаннях бракує загальної позиції. Я не кажу, що в Європи має бути єдина думка, але вона має навчитися говорити в унісон і, щонайменше, погоджувати точки зору. Що стосується місця та ролі України в Європі, то тут багато непорозумінь і короткозорості. На жаль, це найчастіше сприймається, як односторонній рух.
- Тобто, українці чогось хочуть, а Європа - ні?
- Так, Європа каже про якісь параметри, про якісь завдання, і для всього цього, звичайно, є місце. Але я кажу про дещо інше. Не секрет, що Європу розділили дві політики. Одна політика для Європи - об'єднаного дому, насамперед, для Європейського союзу. Іншу - формують на Сході. Це в основному зовсім різні політики, із протилежними цінностями, іноді з абсолютно несумісними поглядами. З різним баченням з багатьох питань, у тому числі й таких важливих, як безпека, енергетика, візова політика та оборона.
Я переконаний, що Україна завжди перебувала в європейській системі координат. І думаю, що Європа виграє від того, що ця система цінностей, у тому числі й система безпеки європейського рівня, буде належати і до нашої території. Я переконаний, що разом із цим відчуття комфорту європейців тільки зросте. Справді, континент стане набагато безпечнішим. Це завдання, але не тільки для однієї України. Українців цікавить інтеграція в Європу. І не тому, що там видають гроші, а тому, що там є можливості. Поширивши європейську систему цінностей далі на схід, Європа стане ще стабільнішою, і життя буде зручнішим, у тому числі й для європейців.
Тому питання про те, де буде перебувати Україна, це не тільки питання для 46 мільйонів жителів України. Почувши коментарі, що рішення продовжити дислокацію російського флоту ще на 25 років це внутрішнє питання двох країн, мені подумалося, що Європа почала лицемірити. Там не розуміють, що це їх політична поразка. Це віддаляє нас від єдиної політики в галузі безпеки. Чомусь не вистачає сміливості визнати це, не вистачає сміливості реалізувати іншу політику. Якщо в Європі будуть домінувати двосторонні, а не колективні відносини, то європейську політику не можна буде назвати успішною.
- Що означає заява про позаблоковий статус? Чи не погіршило це безпеку України?
- Позаблокового статусу України не існує. Мова про так звану орієнтацію – проєвропейську або проросійську. Неправильно вважати, що держава, у якій перебуває армія чужої держави, існує поза блоками. Це зовсім інша політика, яка не зміцнює ні загальноєвропейську, ні національну безпеку. Думаю, що ця чергова поразка європейської політики. Насамперед, тому що ми не навчилися її чітко формулювати. Як сказав один з канцлерів Німеччини: або в Європи буде одна політика безпеки, або її не буде взагалі. Тому це невдале рішення, і нікому не треба ним пишатися.
- Ці акції протесту, які зараз почалися з висуванням економічних вимог, можуть об'єднати українців?
- Так. Але нації спочатку потрібно пройти через прояснення, вона має висунути цілі та об'єднатися. П'ять років тому більшість дивилася на демократію, як на прояв слабкості, яку ввели якісь негідники. Тому тепер необхідна оцінка суспільства цієї влади. Президент Янукович і уряд та контрольований ними парламент запропонували Україні дуже небезпечну політику. Це антиукраїнська політика. Прийняття податкового кодексу лише невеликий епізод. Але те, що вони затвердили знаходження чужої армії на 25 років довше, проігнорувавши Конституцію України, у якій це не дозволено, свідчить про те, що ці люди залежні.
Тут потрібно також згадати дискусію, яка нав'язана суспільству, - про надання статусу державної мови російській мові. Це питання, які створюють поляризацію суспільства, і така політика з кожним днем стає менш популярною. Політику Януковича вже підтримують не понад 50%, а, здається, тільки 28%. Тенденція дуже чітка, і нація, звичайно, скаже - ні. У якій формі й коли? Довго чекати не доведеться. Або президент почує націю і зробить висновки, або ця полярність збільшиться. Цього не хотілося б. Треба б зазначити, що виборча кампанія закінчилася і відкинути риторику вбік. Пам'ятати, що нація, яка живе в найбільшій державі Європи, не може жити без європейських координат, як чорна діра, у якої привілейовані відносини з одною державою. У такої політики немає перспектив.
- Чи здатна взагалі команда Януковича забезпечити добробут у державі?
- Це політики, які наголошують на людському інстинкті. Вони говорять із суспільством дуже примітивно. Замість того щоб розповідати, як нації об'єднатися, як стати сильною, здійснивши демократичні зміни і європейську інтеграцію, вони говорять про пенсії а про хліб. Але тільки тоді, коли нації буде сильною, у неї не буде нестачі ні в пенсіях, ні в хлібі. Все це - хліб і пенсії - тільки наслідки успішної політики.
Найбільше зло чинної влади в тому, що вона акцентує том, що розколює націю. Президентові держави потрібно сказати, що в нас має бути одна державна мова і це українська мова. Зрозуміло, кожному можна порадити знати кілька мов, але ми говоримо про мову як про найголовніший елемент об'єднання нації, і він повинен мати статус державної мови. Він об'єднує так само, як культура, історія, традиції, герої, територія й т.д. Це робить нас представниками єдиної націй. Якщо така політика не отримує підтримки, то в мене немає сумнівів, що ця політика помилкова.
Може бути, це абсолютно необхідний урок, без якого не обійтися. Однак, думаючи про майбутнє України й нашої інтеграції в Європу, в остаточному підсумку, я залишаюся оптимістом. Але нам самим потрібно отримати урок для себе, і за все треба платити. Поляки замість нас платити не будуть, і латиші теж цього не зроблять. Можливо, проблема пов'язана з тим, що своя держава востаннє в нас була 350 років тому? Ми звикли бути колонією, звикли бути масою жителів, але, щоб стати хазяїном, іноді потрібно навіть ціле покоління.
Ми бачимо, що в нашому парламенті сім відсотків комуністів, і це зараз – у третьому тисячоріччі. Це партія, яка знищила десятки мільйонів чоловік, і зараз вона одна з парламентських партій. Це якийсь сюрреалізм. На виборах мера Харкова третє місце одержав комуніст, і це вказує на те, що й до самих націй можна висунути претензії. Треба розібратися із цінностями та знати, що на твоєму місці ніхто цим займатися не буде. Це твої відповідальність і вибір.
Кажучи вже не про Україну, хочу вам сказати, що я радий тим процесам, які пройшли в країнах Балтії. Можна досить легко прогнозувати, де ви будете через п'ять-десять років, навіть незалежно від різних політичних процесів. А про Україну це складніше сказати. З одного боку, ми хотіли б глибше та серйозніше інтегруватися в загальний європейський будинок, де гарантії нашого майбутнього та існування. І є другий напрямок, за яким нас намагаються потягти туди, де ми зовсім недавно були, - СРСР. Це два зовсім різних шляхи. У цьому криється вся пікантність цього питання та відповідальність президента. Я не песиміст і не думаю, що нації повернеться у вчорашній день, але мені шкода втраченого часу.
- Ви відмовляєтеся йти на повторні аналізи у зв'язку із кримінальною справою про спробу вашого отруєння?
- Ні. П'ять років тому під керівництвом Генеральної прокуратури України та у співпраці з Міністерством юстиції й прокуратурами декількох держав було зроблено експертизу моєї крові – у повній відповідності до міжнародних зобов'язань та процедурами. Тоді на Україні не було національної лабораторії з відповідним сертифікатом на проведення аналізів такого рівня. Однак біля двадцяти-тридцяти українських вчених, директорів інститутів у листопаді 2004 року написали спільний лист, у якому було сказано, що мене не труїли. Але вони мене навіть не бачили! Просто був вчинений тиск, і ці нещасні люди опинилися в такій ситуації. Я звернувся в Генеральну прокуратуру з вимогою провести міжнародну експертизу. Вона була зроблена в трьох лабораторіях і підтвердила, що кількість діоксину в моєму тілі в п'ятдесят тисяч разів перевищує норму. У прокуратури не було сумнівів, і вона заявила, що кандидата в президенти Віктора Ющенка труїли.
П'ять років прокуратура вела розслідування, засновуючи його на результатах цієї експертизи. За цей час слідчим так і не вдалося зустрітися із хлопцями, які запросили мене на ту вечерю. Тепер вони всі троє громадяни Росії. Можливо, вони співпрацюють із відповідними службами. На багаторазові заклики Генеральної прокуратури видати цих людей для здійснення слідчого процесу Росія просто не відповіла. Ті, хто хоче розуміти, про що мова, розуміють це, але слідство в тупику, тому що троє головних свідків уже шість років не перебувають на Україні. Ми навіть надали Росії адреси цих людей, і їх не потрібно довго шукати. І я повторю: вони тепер отримали російське громадянство.
Я зараз готовий здати аналізи, але не тільки нашій лабораторії. Це одночасно має відбутися також за кордоном. Це необхідно, щоб уникнути того, що піддана політичному тиску національна лабораторія повідомить про такі результати, які дозволять завтра закрити кримінальну справу. І заявити, що життя кандидата в президенти не перебувало під загрозою. Для цього потрібно міжнародне співробітництво. У мене є зразки крові, які отримані в 2005 році, коли вони були перевірені в закордонних лабораторіях. Я згодний здати кров як національній, так і закордонним лабораторіям.
