Творець чудес діє.
По волі Божій 17
жовтня від католиків мені стало відомо про спільну молитву за єднання всіх
християн, за Україну, за президентські вибори, за Нетішин, за звільнення від
алкоголю і наркоманії. Поспішив – і дійсно: о 14 годині в Православній церкві
українського Патріархату почалося чудо. Ще на вході можна було бачити, як в
приміщення Православної церкви входять священики з різних конфесій, в різних одежах, з різними атрибутами,
канонами. Усі ставились до всіх лагідно й ласкаво, привітно, з цікавістю.
Всередині приміщення
мене радо зустрів пастор Олександр церкви п’ятидесятників, запитавши: на працю
прийшли? І на працю, – відповів я, і
помолитися за добре і на добре.
Подумав: чому він так
запитав? Звичайно, тому, що й сам не відпочивати прийшов, а творити службу
Богові. Вже після події він вірно сказав – жати врожай отой, що насіння йому –
Христос, яке сіяли апостоли, про яке Христос сказав: і збіжжя дозріло, а женців
мало.
Звичайно, кожен, хто
клав цеглину до цеглини цієї споруди, якщо клав її не ради своєї слави, а ради
Бога, вартий похвали, бо дав притулок отим, хто в церкві російського
Патріархату не почував себе українцем. І дякуємо ми Богу, що дав сподвижників
українській Православній церкві, які збудовують її і реальну і духовну. Подія єднання церков вже у
Нетішині не перша. Цього року так Бог дав, що я був на зустрічі чотирьох
конфесій, яку зуміли зібрати посадові особи, відповідальні за духовність в
місті. Там вперше представники конфесій зрозуміли, що це добра справа і що при
всіх різницях релігійних канонів можна і треба йти до Бога, відшуковуючи по
купинні найвужчу стежечку, якою можна потрапити до Бога Єдиного.
На тій першій
зустрічі були переважно не керівники приходів (за винятком отця Володимира
Православної церкви українського Патріархату). Були представники Православних
церков українського, російського Патріархатів, п’яти-десятники, де пастор
Олександр, і християни Євангелісти (баптисти), де пастор Віктор.
На цей раз представників
церкви російського Патріархату не було. Чи їм Бог за-бороняє за Україну, за
Нетішин, за чесні, справедливі вибори, за єдність Богові молитися, чи хтось
інший – невідомо. Бо їхні представники, що були минулого разу, теж були думкою
за такі спільні дії задля наближення церкви до народу, так як Христос до нього, грішного, приходив.
Проте, як колись ка-толики відкололися, сьогодні – православні російського
Патріархату. Але Боже творіння людини – міста, держави, країни – у вірі Йому, у
необхідності покладання надії лише на Нього – не зупиняється. Передні стають
задніми, задні стають передніми..., а перемагає всемогутня Бог, який ска-зав
задовго до початку цих релігій, що буде єдина церква – Христова, і буде єдиний
Бог-Отець.
Тим паче, що для
любителів не Бога (а про-блем), єднатися є навколо чого. Адже кожному, навіть
віруючому, ще належить будувати з себе храм Ісуса Христа, куди б Він міг
поселитися. Так само збудувати треба в своїй душі храм всьому населенню країни,
держави. Адже для того, щоб народ, чи країна чи місто були блаженними – їм
треба покаятись містом, усім народом і починати жити праведно. Кожна релігія це знає. Бог дає те, чого люди в
Нього просять. Бог шукає тих, хто б вступився за народ. Приємно, що Україна вже
на цім шляху.
На цей раз, крім тих,
що першого разу були на спільнім дійстві, на поклик православної церкви
київського Патріархату відгукнулися слу-жителі віри євангельської (баптистів),
пастор Віктор, (п’ятидесятників), пастор Олександр, з римо-католицької (ксьондз
Станіслав), церкви.
Дав Бог сміливість і
представниками церкви євреїв Нетішинської синагоги (равин Максим). Спочатку
вони несміливо стояли осторонь позаду прихожан. Але придивилися, що по-Божому
по-чинають співати – почали з „Вічная Слава Христу Спасителю”, і молитися „Отче
Наш”, прийняли і вони участь у спільних молитвах. Приємно було чути, що святі
отці, пастори, ксьондз і равин моляться щиро, нарешті, не за свої приходи, а за
Божу справу. Щоб Президент, якого пошле нам Бог, був чесним і справедливим,
суворим до зла, стояв за народ свій, не дивився на особу, на обличчя. Приклади
привели з Святого писання, в якому Бог шукає людей, які б стали в проломах за
свій народ, і молилися за таких людей в Україні.
Я впевнений, що ці
молитви Бог почув.
Зворушливі були
молитви за звільнення від наркотичної залежності. Я бачив там молоду людину,
яка була „закінченим” наркоманом, яку вже не могли врятувати ні лікарі, ні
знахарі, що ніби Хрестом вимолюють. І каже він, що допомагали лікарі доки в них
був, а знахар – на добу, а потім на стінку ліз від жадоби нестримної. Дав Бог
Біблію йому в руки (звісно, чиїмись руками), став читати і втримавсь від
спокуси, та так, що й людиною став і іншим проповідує. Батько іншого наркомана
вийшов зі слізьми на очах. І теж каже: „Я цього хлопця знаю, він правду
говорить. І мій наркоманом був. Що ми не робили, усе марно”. Бог допоміг.
Хло-пець сьогодні в Києві в реабілітаційному центрі вчи-ться на проповідника. І
ми, батьки, обоє повірили Богу.
Справді, усі
проповіді були вельми цікаві, від Бога. Виваженою мовою про подію на основі
Писань говорив отець Володимир, пастор Віктор, пастор Олександр, ксьондз
Святослав. В житті ми багато набуваємо знань, у тім числі про Біблію, але дуже
мало втілюємо в практичне життя. Але є воля Божа, щоб доброчинці гамували неуцтво
нерозумних (це Пастор зачитав з Писання) як вільні, але не як ті, що мають волю
на прикриття лихого, а як раби Божі. „Шануйте усіх, Братство любіть, Бога
любіть, Царя поважайте”. І роз’яснив шанувати всіх, але не вчинки злі, так само
поважати царя, але не прикриваючи вчинки його лихі , шанувати, як Бога, але не
як лиходія.
Хто, коли, кого
такому навчив? А це я і всі присутні почули. Почули не пусте, не наше, але
Слово Бога. І хто, яка конфесія заперечить Богу?
Тож усі присутні
сказали „Амінь!”.
Цікавим виявилося
тлумачення священиків: братство любіть не за щось, а просто з усіма
не-доліками. Виявляється, любити легко того, хто десь далеко, але хто поруч,
його любити важко. Особливо, якщо дотримуватися постанови Божої – любити, як
самого себе. Але й більше треба любити, бо ж Христос Себе дав заколоти за нас.
І щирі учні Його теж так. Чи здатні ми на таке? Але ми хочемо такого
Президента, щоб готовий був за народ, за Україну голову покласти. Отже, любов
наша має проявлятися в усіх сферах життя не лише в церкві, а молитися і
піклуватися, щоб і Президент був богобоязливим.
Вразило мене,
наскільки дохідливіше свя-щеники можуть донести до уваги людей життєдайні
слова. Наскільки ці слова проникливіше вражають прихожан, які й приходять до
церков власне для того, щоб почути, як їм жити, діяти, поводитися у реальному
житті, щоб це було по-Божому. І ось, нарешті, їх цьому навчають на конкретних
прикладах. І звичайно, легше буде таким священикам, які роз’я-снюють, як стати
Богу угодним, воювати за душі людей, щоб
привести їх до Господа.
Людям роз’ясняють
їхньою рідною зрозумілою мовою їхню поведінку. Де у ній грішне, де праведне, де
звичайне, природне, а де святе. Як від обставин залежить грішність, праведність
чи святість вчинку, дії. Адже чинячи так, як Христос, як Апостоли, проповідуючи
в інших церквах, кожен проповідник прихожанам добавляє пізнання істини. Жодна
церква, подана у Писанні, не була без похибок. Та хіба хтось із святих
Апостолів, чи Христос, чи Все-вишній, нарікаючи, говорили, що це має
роз’єднувати церкву Божу? Ні! Бог один. А навчаючись у нього різними
апостолами-проповідниками, ми пізнаємо щораз, стверджуємося, впевнюємося в
істині? Запитав той, хто проповідував: “Скажіть, в якому законі будь-якої
держави написано: треба грішити?” Нема такого. Тому владу треба поважати, бо й
як до нас хтось діє не за законом, влада, діючи за законом, повина за-хистити.
Україна має великий
Божий дар.
Волею Божою
призначено шанувати владу. Але людина має вільний вибір, має совість, сво-боду.
Ніхто її не може змушувати. І пильнувати ту волю, те добро належить Християнам.
Бо як не пильнувати, то багато з цього великого Божого дару можемо втратити.
Якщо будемо не тільки
молитися, але й працювати над цим добробутом, щоб була міцна сім’я, щоб не
треба було їхати на заробітки, щоб не обманював уряд – якщо все це не берегти
сві-домо, ми можемо цей великий Божий дар для України втратити. Кожна людина
має зобов’язання, і так навчає церква (говорить один із священиків) не тільки
Римо-католицька, але й Православна і, напевне, церкви Протестантські, що кожний
має обов’язок проголосувати (віддати кесареві кесареве).
Ця зустріч має
відкрити очі на велику потребу об’єднатися, бо це важливо для постійного життя.
Потреба відстояти волю, свободу, гідність, рівність, незалежність від всього, і
всіх бо Бог це нам дав і хоче нас знати такими. Це треба використовувати, щоб
майбутнє для нас було можливим. Щоб ми могли спокійно жити.
Щоб піднести рівень
життя морального, культурного, етичного, не забуваймо, що ми не самі, що з нами
багато людей сподіваються на те саме і якщо ми будемо піклуватися і спільно
молитися, наше життя буде краще. Хай в цьому нам допомагає Бог.
Просимо у нашого Бога
дати нам добре сумління на мудрі, чесні вибори.
Дивлячись на це диво,
я подумав. Дійсно, Бог Той Самий. Його сильна рука не втра-тила силу, творячи з
нами, кожним зокрема і усіма разом, правосуддя. Об’єднуючи церкви в Собі; в
країні, навертаючи Україну не до братів-заступників, а до Себе Єдиного
Заступника; в державі – змінюючи владу Сатани на владу, ближчу до Бога. Всі учасники спільної молитви погодилися:
якщо вся країна, весь народ єдиним духом молитимуться Богу – бути Царству
Божому!
Амінь!
П’ять церков в
Нетішині вже моляться, вже єдині у тім, щоб вибори були чесними, щоб
Президентом став праведніший. І хай так станеться.
Анатолій Войтко
|
